журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
ЗАКОНОДАВСТВО

ТЕМА НОМЕРА

РИНОК ПОЛІГРАФІЇ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

З ІСТОРІЇ КНИГОДРУКУВАННЯ

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

КНИЖКОВИЙ ДИЗАЙН

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №10, 2002

ТЕМА НОМЕРА

Генерація письменників-студентів

Сучасні молоді письменники легко спростовують аксіому, нібито юність – це час для поезій, а справжня проза вимагає зрілої дорослої особистості. Заслужені сиві літературознавці та культурологи вже пишуть за їхніми творами складні аналітичні есеї.

Софія Андрухович."Літо Мілени"

В одному епізоді "Вежі з чорного дерева" Джона Фаулза учениця геніального художника на прізвисько Миша намалювала живі, наче дихаючі троянди в рожево-кремово-сірій гамі, неймовірним чином уникнувши солодкавості і сентиментальності. Таку ж ризиковану спробу здійснила двадцятилітня Софія Андрухович у повісті "Літо Мілени". Коли просто погортати книжку, то краса, сльози, неймовірне палке кохання до смерті, троянди, трави, песики й червоні мурашки, рослинно-квітчасті імена, як-от Лавр, Флор, Наркіс, Ружена, ніжність, щастя й подібні речі, що відразу впадають в око, в поєднанні з прізвищем авторки викликають насмішкуватий скептицизм, але не кваптеся робити висновки за принципом "не читав, але скажу". Це дивна книга-настрій, після якої справді стає дуже любо на душі, про щасливих вільних людей, які кожну мить насолоджуються життям. Ось типова картина твору: "Розслаблена, мало не розплавлена Мілена напівпримруженими очима спостерігала за бузковими вивертами цигарок". Застигле блаженство, замилуване спостереження, мрії, чари, кохання – усі ці описи напрочуд свіжі й реальні. Хто б оце в двадцять першому столітті взявся створити ідилію, яка б не мала нічого спільного із графоманськими писаннями тітоньок для любих діточок чи дівчаток, яка б зовсім не відгонила "дамськими сентиментами"? Хоча авторка час від часу кепкує сама з себе і з своїх героїв, змушуючи їх гротескно заливатися сльозами, непритомніти, мало не вмирати від почуттів і т.ін.

Про саму ідею твору – природне, гармонійне, первісно-дикунське й пасивне існування в літньому Едемі – можна говорити дуже багато, вона стара і добре знана. Тут можна пригадати і заклик Руссо "назад до природи", і концепції Тьоніса, Шпенглера, Ніцше, Тойнбі щодо протиставлення традиційної культури і цивілізації, із зображенням останньої як агонії і жахіття людства. Також безліч релігійних асоціацій: дуалізм природного, стихійного, темного й теплого Інь та активного, агресивного, механістичного, але й творчого Янь; сутність буддизму – згадати хоча б притчу про те, що коли в Будди спитали, "що таке буддизм?", він у відповідь простягнув букет квітів… Коротше кажучи, глибока відраза до парадигми "Протестантської етики і духу капіталізму", яка претендує стати глобальною.

У дуже цікавій передмові Сергія Яковенка наводяться літературні аналогії із Оскаром Вайлдом, Борхесом, Маркесом, звичайно ж, із "Екзотичними птахами і рослинами" Юрія Андруховича – надзвичайно багата тема для пошуку наслідувань, – із Бруно Шульцом у прагненні ухопити кожну мить, чудесну, неповторну.

Звичайно, паралелей можна навести багато, але згадування усіх цих великих письменників якось натякає на буцімто неминуче в юності епігонство. В утотожненні письменників можна дійти до абсурду, як у цитаті з "Дзеркала тижня": "Іздрик – це Набоков, поранений стрілою галицького декадансу, це Селінджер в умовах поміркованого континентального клімату, це подобрілий

Л.-Ф. Селін… Насправді Іздрик – хворий ангел…" Сподіваюся, не "хворий на голову"? Чи як Оксану Забужко назвали "четвертою Лесею" – майже всі колишні учні рідної школи здогадалися, що "Леся-два" – то Олена Теліга, а "Леся-три" – Ліна Костенко.

Що ж до порівняння з Юрієм Андруховичем, то в становищі дітей видатних людей є певна вигода в тому, що ім'я саме по собі однаково привертає увагу, хоч при цьому ставить високу планку, і є трагедія постійної тіні уславленого батька чи матері. Наприклад, читаючи численні інтерв'ю з Соломією Павличко, надибуєш буквально в кожному половину запитань про батька. Те саме, певне, чекає і Софію Андрухович – чого б вона не досягла. А досягати чогось вона вочевидь воліє самотужки, адже отримала другу премію видавництва "Смолоскип", яке надрукувало її повість в анонімному конкурсі.

Любко Дереш. "Культ"

Любкові Дерешу зараз вісімнадцять років, він колишній учень львівського ліцею і роман "Культ" почав писати ще в десятому класі. Однокласники раз у раз впізнають у романі прототип alma mater.

У "Культі" мені найбільше сподобався блискучий і віртуозний розгром кічу, попси й усіх різновидів тупості. Наприклад, один із друзів Юрка Банзая, головного героя твору, казав, що його улюблена група називається "KMFDM", тобто "Kill Mother Fuckin' "Depeche Mode". Пропоную вам попурі із цитат на дану тему: "Якось вона сказала, що ненавидить "Мертвого півня" через те, що той споганив пісню "Франсуа" Ірини Білик"; "…писалося, що Будда і Заратустра, як, безумовно, і Господь наш Ісус Христос, є вихідцями з Галичини. Говорилось і про те, що Аттила тривалий час був видатним полководцем при князеві Ярославі. Автор наводив навіть беззаперечні докази своєї правоти: адже назва племені гуннів, ватажком якого був могутній Аттила, походить від українського слова "гунька", що означає верхню теплу одіж із овечої вовни". А ось характеристика творчості видатного національного поета Вітайля Ханигіна Тичинди, який написав "гіти" графоманського сезону "Її рота ворота, оченят її блиск" та "У пошуках незайманки": "Мабуть, найперспективніший автор, доступний сприйманню не лише старшого, збагаченого духовно, покоління, але й молоді ("Дзвін"); "Кічмен № 1 на теренах Галіції і Лодомерії" ("Плерома"). Ще раз про поетів: "Вонтед: Тичина Павло Григорович ("Тичинка"), молодий талановитий поет-імпресіоніст, пішов із дому і не повернувся. Винагорода – в межах розумного". А ще маєте маленьку модель політичного життя країни, яке автор називає "квінтесенцією театру абсурду, де ніколи не з'явиться Годо". Отже, мітинг районного Товариства української мови ім. Тараса Шевченка:

– Да как ви смєєтє??? Ви нє можете запретіть нам разгаварівать на украинскай мовє!

– Да? Нє можем? А как ви смєєте називать русскую нацию на Украине национальнай мєншинай Га? Как ваапше а русскай нациї можна гаварить таким тонам?!

З соціологічної точки зору цікавий також аналіз розподілу молоді на два основні соціальні класи: "пацанів" і "чуваків", або "гопніків" і "неформалів". Види пацанів: гопнік-рагуль, гоп "Прикарпатський", гопнікобик і навіть релікт гоп-лох-штріх-бик – ходять в спортивних костюмах з мобілками. "Справжній пацан повинен уміти в будь-яку хвилину "абаснувати" те, що він пацан, а не лох… для цього винайдені такі геніальні речі, як "стріла" і "качелі"… і мріє стати вором в законе".

"Культ" – справжній постмодерний твір, вінегрет світів та ідей, тут вам і "виходи з себе" разом із Кастанедою та мухоморами подружжя Воссон, які надихали й Пелевіна в "Генерації Пі", і сни в снах чужих снів, що нагадує "Воццек" Іздрика, і Великий Причинний хробак – можливо, алюзія "Черва" Джона Фаулза, і наскрізна тема містичного страху: "Страх просочувався у Мідні Буки через пори реальності, наче міазми з боліт, де ворушиться мул". Гадаю, що тут нема про що багато говорити, окрім "ЧИТАЙТЕ!!!"

Інна Волосевич

 
© агенство "Стандарт"