журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

ЗАКОНОДАВСТВО

КНИГА I РИНОК

ПРЕЗЕНТАЦІЇ

ТЕМА НОМЕРА

ПРОЕКТИ

КНИЖКОВI НОВИНИ

ГРИМАСИ РИНКУ

ТЕНДЕНЦІЇ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №9, 2002

ТЕНДЕНЦІЇ

Як наші діти пізнають світ

Дорослі проблеми дитячої періодики

Купить по очень низкой цене apple ipad 64gb Киев в интернет-магазине Stylus.com.ua

Покоління, що виросло без Інтернету, відеоігор та конструкторів "Лего", добре пам'ятає захоплюючі й дотепні дитячі видання – ностальгічно-солодкий доказ того, що не все в нас було поганим за радянських часів. З якою радістю діти чекали тоді поштаря, і скільки задоволення приносили оті журнали – хай навіть поліграфія та папір залишали бажати кращого...

Сьогодні в Україні існує близько чотирьох десятків дитячих видань – здавалося б, більш ніж достатньо, щоб задовольнити будь-чиї смаки, вподобання та фінансові можливості. А починаєш придивлятися більш пильно, і помічаєш, що не менше 90 відсотків яскравого й барвистого "читва" більш скидається на лубочні картинки: грубуватий дизайн, псевдоукраїнська лексика, ріжуча ніжне дитяче око кольорова гама й занадто дрібний шрифт. Та й герої трапляються – хоч смійся, хоч плач: "І будем разом ми – песець рожевий і друг мій, блакитний олень", – читаємо у відомому дитячому журналі. Який вже тут пізнавальний, а тим більше – виховний зміст! На жаль, у нашій державі досі не існує комісії, яка б слідкувала за дотриманням гігієнічних, естетичних та педагогічних норм щодо дитячої періодики.

Та й дитячим письменникам більш вигідно друкуватися в сусідній Росії – якщо мають російськомовні творчі доробки. Наприклад, Борис Комар та Ігор Бойко після тривалого "ходіння по муках" (тобто по вітчизняних видавництвах) таки видали в Москві кілька своїх книжок для малечі. А решті, мабуть, залишається чекати на кращі часи.

Хоча зараз спостерігається цікавий, суто український феномен: дитяча література примудрилася-таки виживати в журнальному варіанті. І тут знову ми повертаємось до наших журналів – де ж талановитим сучасним письменникам надрукувати свої твори?

Яскравим і сильним контрастом на тлі дитячої преси вирізняється ігровий журнал "Пізнайко", що ось уже шість років видається в двох оригінальних (неперекладних) версіях – українською, російською, а з минулого року – ще й англійською мовами.

Журнал цей має найбільший тираж – близько 120 тис. примірників (що сьогодні здається справжнім дивом та недосяжною мрією багатьох видавців). Чим ще він відрізняється від іншої дитячої періодики, ми попросили розказати його головного редактора Ірину Юхницю.

Ірина Юхиниця: Головна відмінність "Пізнайка" – його ігрове спрямування. Тобто всі матеріали, навіть серйозні енциклопедичні відомості, подаються через гру – найприродніше для малечі заняття. До того ж, наші герої – симпатичні, неагресивні звірята Борсучок Пізнайко, Білочка Проня, Хом'ячок Ласунчик, Стара Ворона – мають власну неповторну особистість, свою казкову країну й "біографію пригод". Тож діти, довіряючи своїм улюбленим персонажам, долають разом із ними карколомні перешкоди і вчаться найголовнішим речам – дружбі, вмінню спілкуватися, знаходити вихід із найскладніших ситуацій та просто бути собою.

"Книжковий огляд": Ось ви згадали про енциклопедичні знання – цікаво, як можна чомусь навчитися, читаючі досить невеликі журнальні тексти?

І.Ю.: Ще одна відмінність "Пізнайка" – у тому, що всі його номери тематичні (наприклад, "Кулінарний", "Зимовий", "Різношерстий", "Туземний", "Спортивний", "Динозаврячий" тощо). Тобто кожен випуск журналу присвячується якійсь одній темі, що розглядається з усіх боків до самого денця. Ось, приміром, із журналу про коней дитина може дізнатися, що на світі існує 7 видів коней, що найдавніші з них жили ще 60 млн. років тому й більше нагадували сучасну таксу (тільки два метри завдовжки). Або що найменший коник має зріст всього 35 см та важить 9 кг. А ще познайомитися з "найславетнішими" конями – Пегасом, Росінантом, кентаврами. І всі ігри, казки, загадки, кросворди, розмальовки, комікси та конкурс присвячені цим граційним тваринам. Так що, як бачите, навіть дорослим читання "Пізнайка" піде на користь!

"КО": Хто ж створює такий "розумний" журнал?

І.Ю.: Над кожним випуском працюють педагоги, психологи, методисти (адже наше видання рекомендоване Міністерством освіти для використання в школі та в позакласній роботі). А художники й письменники – і справжні метри (наприклад, Анатолій Костецький чи Ліна Костенко), і починаючі обдаровані автори. До речі, ми завжди шукаємо й підтримуємо "молоді таланти"...

"КО": І так допомагаєте розвивати сучасну дитячу літературу?

І.Ю.: У деякій мірі – так, адже імена більшості відомих нині дитячих письменників уперше прозвучали саме в періодичних виданнях. Та, на мою думку, розвиток літератури й книговидання – то все ж таки справа державна. Навіть у Бразилії, де один із восьми жителів не вміє читати, держава прикріплює досвідчених консультантів, які допомагають видавництвам виробити власну стратегію й уникнути дилетантства. Цікавим є й досвід Болгарії: видавництва, що друкують "поп-читво" (бойовики, "мильні романи" тощо), виділяють певну суму для публікації некомерційних книг – дешевих і, головне, якісних – дитячих, освітніх тощо.

Болгарський дослідник доктор Маргарита Славова вважає, що причини існування в Україні низькопробної літератури, – відсутність цілеспрямованої державної політики і суспільного корективу, недостатність конкуренції та низькі смаки покупців.

Та й економічний диктат виявляється значно гіршим від ідеологічного: ким виросте покоління дітлахів, батькам яких не по кишені великі ілюстровані серії про тварин, розвиток оточуючого світу, історичні події та звабливо яскраві казки народів світу? Адже повноцінний "джентльменський набір дитини" – книжки (художні й пізнавальні), настільні ігри, розмальовки, комікси, саморобки і т.ін. – може залишити "на хлібі й воді" середньостатистичну родину.

Тому дитяча періодика, яка поєднує весь вищезгаданий "набір", – не забавка чи розкіш, а можливість виростити достатньо освічену й розвинену людину. І ми прагнемо робити журнал, який враховує всі вимоги та побажання читачів. До речі, за роки свого існування редакція отримала більш ніж 50 тис. дитячих листів, на кожен з яких "власноруч" відповів сам Борсучок Пізнайко.

"КО": А чи маєте ви якусь особливу мрію?

І.Ю.: Так, я мрію, щоб "Пізнайко" став щасливим спогадом дитинства сьогоднішніх і завтрашніх дітлахів.

Олена Філіппова

 
© агенство "Стандарт"