журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

ЗАКОНОДАВСТВО

КНИГА I РИНОК

ПРЕЗЕНТАЦІЇ

ТЕМА НОМЕРА

ПРОЕКТИ

КНИЖКОВI НОВИНИ

ГРИМАСИ РИНКУ

ТЕНДЕНЦІЇ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №9, 2002

ТЕМА НОМЕРА

Втрачені орієнтири

Науковий переклад: домашнє завдання на перспективу

У рамках Четвертої Київської міжнародної книжкової виставки "Книжковий світ'2002" відбулось засідання Клубу презентацій Дмитра Стуса "Філософія для українців: проблеми видання нашої гуманітаристики". Розмова відбулася не зовсім нудна, хоча, здається, її учасники дещо однобоко зрозуміли мету засідання і зосередилися переважно на перекладацьких проблемах саме філософії як науки. Натомість, за задумом організаторів, очікувалося, що говоритимуть про проблеми з виданням в Україні гуманітарної літератури, у тому числі включаючи, звичайно, і філософську.

Менше знаєш – краще спиш. Є таке прислів'я, розуміти яке можна по-різному, як по-різному і ставитися до нього. Однак реальна картина нашого катастрофічного відставання від "цивілізованого світу" щодо можливості доступу до здобутків світової культури стає все більш очевидною. Причому прірва ця, схоже, не зменшується. Добре вже те, що ми можемо це визнавати. Один із головних бар'єрів, який не дозволяє нам наблизитися до наукових і культурних вершин у, так би мовити, масовому порядку – мовний. З огляду на це, певно, що тема, порушена під час зустрічі, є досить важливою, однак ніяких рецептів для "одужання", звичайно, присутні так і не почули. Натомість була загальна розмова про наболілі питання нашого духовного буття, звучали розумні й слушні висловлювання. Проте враження від зустрічі особливо не налаштовують на оптимістичний лад. Схоже, самі її учасники це розуміють. Побалакали – та й розійшлися. Філософія, ще й перекладна, – це така далека від теперішніх реалій нашого непростого життя річ, що чекати їй доведеться ще довго, напевно, поки у нас (як у суспільства) до неї руки дійдуть. Спершу б "порішати" більш предметні, приземлені питання економічного й соціального характеру, не кажучи вже про політичні.

Звичайно, в числі книг, які надійшли до свого читача впродовж останніх років, є й переклади класичної філософії. Однак, по-перше, як відзначалося під час зустрічі, в нас у цьому питанні не існує ніякої системи, крім того, ці переклади не відзначаються належною якістю, вимоги до них як до наукових видань, як правило, не дотримуються. Резонно прозвучала думка про те, що від подібної фальсифікації наукової думки, скоріше, буде шкода, ніж користь, що це додає обертів до тієї каламуті непрофесійності, невігластва, котрі панують в українській філософській науці, і стає на перешкоді знайомству науковців із філософською класикою. Не варто забувати й про те, що в подібні видання вкладаються кошти, які успішно "освоюються" філософами зі званнями, але без знань.

На думку Дмитра Стуса, можливо, однією з причин такого становища є те, що раніше в Україні не існувало інституту наукового перекладу – був лише художній, і тепер нерідко трапляється, що перекладати серйозні наукові праці з відповідною термінологією беруться філологи, досить далекі від філософії. Хоча, і про це говорив культуролог Лесь Герасимчук, перекладацька школа в Україні існувала, причому досить високого рівня. Існувала найпотужніша в колишньому СРСР київська редакція бюро перекладів, спеціалісти якого за нових часів змушені були шукати заробітку по закордонах. Але хоч така школа й існувала, але перекладів класичних філософських творів у нас, виявляється, обмаль. Та й перекладалися вони за радянських часів досить вибірково – насамперед з ідеологічних причин.

У зв'язку з цим досить слушно поставив риторичне запитання головний редактор газети "Книжник-Ревю" Костянтин Родик: чи існує в нас нині якась система в доборі філософських робіт для перекладу і подальшого видання? Чому віддається перевага одним, а не іншим авторам, і хто вирішує ці питання? Чиновник? Видавець? Науковець? І що в умовах нестачі грошей треба видавати в першу чергу – серйозні наукові праці чи, може, антології?

Можливо, почати необхідно із забезпечення забезпечення підручниками середньої та вищої школи? Про це говорив Лесь Герасимчук. Однак відомо, що система сучасної вищої освіти передбачає, що кожен університет самостійно формує відповідні навчальні курси, підбирає авторів і методику викладу. На думку президента Українського філософського фонду Сергія Пролєєва, головним критерієм має бути зорієнтованість на ту літературу, яка потрібна фахівцям даної галузі, а підходи до вирішення цього питання можуть бути різними. Також обов'язковими для вивчення повинні бути сучасні та класичні твори, необхідні для формування світогляду цивілізованої людини двадцять першого століття.

Однак, напевно, більш важливим сьогодні є вирішення питання не стільки асортименту, скільки якості текстів тих видань, котрі у нас виходять.

Вийти за межі філософської тематики обговорення спробував доктор фізико-математичних наук політолог Максим Стріха, який зауважив, що проблема з перекладами існує в такій далекій від ідеології і політики науці, як фізика. "Мені як фізикові бракує базових підручників з фізики, навіть найпростіших, – сказав він. – Це ж саме можна сказати і про біохімію, і про інші науки". Що вже казати про сільського фізика чи про хіміка з віддаленого райцентру, якщо про це говорить столичний науковець?

Підсумовуючи почуте від фахівців, можна погодитися з ними в тому, що в Україні відсутні не лише продумана і чітка державна програма в галузі наукового перекладу, не лише цілеспрямована розумна стратегія дій у цій галузі – у нас, на жаль, не існує наукового україномовного середовища, адже система і пріоритети можуть виникнути лише за умови постійного неформального спілкування науковців, спеціалістів. Згори, директивним шляхом, такі системні питання не вирішуються, тим більше що в подібному випадку вони обов'язково будуть віддані на відкуп заробітчанам. Очевидно, що за це доведеться братися інтелектуальній еліті суспільства, – як тепер, так і в майбутньому. Адже відомо, що ті, хто мають владу, не мають знань, а ті, хто мають знання, не мають влади. Єдине, що вимагається від держави за таких умов, – щоб вона зрозуміла, що в країні мусить створитися середовище, котре і встановить, без директив і вказівок чиновників від влади, належні критерії в науці.

Михайло Сидоржевський

 
© агенство "Стандарт"