журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
ВИДАВНИЧА ХРОНIКА

КНИЖКОВИЙ РИНОК

ТЕМА НОМЕРА

МАРКЕТИНГ

ТЕХНОЛОГІЇ

ЗАПРОШУЄМО ДО ОБГОВОРЕННЯ

ТЕНДЕНЦІЇ

ПРЕЗЕНТАЦІЯ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №7, 2002

ТЕМА НОМЕРА

Новий зміст підручників: чи вилетить із кокона метелик?

Жити у час перемін – принаймні, складно. Наразі йдеться про реформування української освіти, зокрема про зміни у змісті навчальних програм, методик навчання, а відтак – підручників. Реформа ця – ровесниця нашої незалежності. І давно вже українські вчителі й учні стали "емігрантами у власній державі": ледь встигнуть пристосуватися до нових умов, як відбувається наступна переміна.
А нині, судячи із спостережень, складається тривожна ситуація: забезпечити нове ще неможливо, але старе вже намагаються відкинути. Не виростити б "втрачене покоління"...

Напевне, дещо змінилося у навчальному процесі, бодай шкільному, бо ще 10 років тому для багатьох було справжнім одкровенням, що вуз дає студентам лише 5% знань, решту ж вони повинні здобути самі. Занадто довгий час підручник для тих, хто навчається, був чи не основним джерелом інформації...

Сучасний "нормативний підручник" (погодьтеся, дещо суперечливий термін) покликаний дати можливість учню, студенту самостійно вивчи-ти програму навчального курсу. Дати йому поведінкові орієнтири, закласти навички, які стануть у пригоді у дорослому, зокрема професійному, житті. Одне слово, підручник має навчити людину вчитися.

У світлі завдань Міносвіти

У перші роки незалежності освітяни і видавці розгубилися – кількість назв нових підручників зменшилася майже втричі. Авторів відтоді мали шукати в Україні (за Радянського Союзу підручники здебільшого писали у Москві), а також належним чином заохочувати (допомогли конкурси на кращий підручник, спонсоровані Фондом Сороса).

На початку 1989/90 навчального року в Україні було 420 діючих підручників тільки для шкіл різних типів. За даними Книжкової палати України, щороку, починаючи з 1997, для загальноосвітніх закладів у середньому друкується 820 назв підручників (з перевиданнями). Загальна кількість найменувань навчальної літератури з 1989 року зросла у 2,4 рази (зокрема, у 2000 році вийшло друком 2407 назв, у 2001 році – 2908, на 1 липня поточного року – 980 назв навчальних видань). Усе це – власний доробок України: наша держава – чи не єдина серед країн СНД, яка у пострадянський період системно працює над створенням підручників (Росії, певно, було легше: якоюсь мірою вона успадкувала радянські ресурси підручникотворення).

Звичайно, серед цієї кількості українських підручників – обов'язкові, альтернативні, експериментальні, з грифом Міністерства освіти і науки і без нього. Тоді як за радянських часів поняття "альтернативний підручник", в усякому разі для середньої школи, майже не існувало. У Міносвіти зізнаються, що друкувати підручники на альтернативній основі – кілька варіантів одного курсу – дорого. Простіше було б робити один наклад, забезпечуючи одразу всіх. Проте зникла б можливість конкурувати авторам і видавцям, обирати краще і придатніше викладачам і учням, вести наукову апробацію різноваріантних навчальних книжок.

Умови ці диктує Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті, ухвалення якої збіглося у часі (осінь 2001 року) з початком основної зміни у нинішньому освітянському житті – переходом середньої школи на 12-річну систему навчання, нову за змістом і структурою. Окремими збірками вже видано програми для першого та другого класів 12-річки. Цього року планується закінчити роботу над програмами третього та четвертого класів. Відтак, за словами заступника начальника Головного управління змісту освіти Міносвіти України Василя Туташинського, початкову школу за змістом буде приведено до держстандарту початкової освіти. Крім того, минулого року переглядалися навчальні програми з усіх предметів 11-річної школи – заради осучаснення змісту і більш-менш плавного переходу надалі до нової системи освіти.

Радянські підручники, хоч як вони відрізнялися за жанром і принципом подачі матеріалу, вкладалися у певні рамки. Вони мали відповідати:

змісту навчальної програми;

меті навчального курсу (виконувати певні світоглядні функції);

принципу науковості (містити достовірні, науково обгрунтовані факти);

віковим і психолого-педагогічним вимогам (форма подачі матеріалу мала бути прийнятною);

підручник мав нести відповідну інформацію і, завдяки спеціальним запитанням і завданням, контролювати набуті учнем знання.

Віднині новий підручник для будь-якого навчального закладу повинен мати:

l особистісну орієнтованість (знання не заради знань, а заради розвитку особистості);

l розвиваючий аспект (пріоритетом є не інформаційна насиченість, а можливість розвивати інтелект, способи творчої діяльності; учень/студент має не отримувати знання, а здобувати їх);

l методичний апарат, завдяки якому працюватимуть перші два нові критерії.

Нещодавно Міносвіти разом з академією педагогічних наук України надіслало до Кабінету Міністрів України пропозицію – заснувати Центр підручникотворення, який має напрацювати методику і методологію розробки підручників. А поки що спільними зусиллями напрацьовано навчально-методичні комплекти для першого класу 12-річної (або 4-річної початкової) школи: три варіанти букваря, по два комплекти з математики і з курсу "Людина і світ". До того ж можна вивчати інтегровані курси, а можна – окремі предмети.

Що стосується нових підручників старої, 11-річної, системи освіти, їхній зміст змінюється з кожним новим виданням: втілюються методичні знахідки, вилучається те, що не виправдало себе. Як запевняють у Міносвіти, підручник з біології, приміром, теоретично розвантажився, у ньому поменшало термінів і стало більше валеологічної інформації, порад щодо збереження власного здоров'я. Курс фізики збагатився прикладами застосування фізичних законів. Історичні дисципліни, що здебільшого подавалися як історія війн і конфліктів, нині зорієнтовано на відображення історії цивілізації – суспільства, науки, культури, державних та міждержавних відносин. Показовим у цьому плані є підручник П. Полянського "Всесвітня історія. 10 клас" ("Генеза", м. Київ). (Міносвіти подає приклад: Петро Полянський – начальник Головного управління змісту освіти Міністерства).

На сьогодні в Міносвіти з більшості предметів лежить по кілька рукописів підручників, які претендують на право отримання міністерського грифу і фінансування. А стосовно вже надрукованих тут не намагаються запевнити, що за змістом вони ідеальні. Адже перехід на новий зміст навчання відбувся лише у першокласників. Змістовне наповнення програм решти одинадцяти класів – подальша робота фахівців. "Якщо нас сьогодні критикують, – чую у Міносвіти, – то не за зміст першого класу, а за те, що було запроваджено раніше".

Даєш оновлену іноземну!

Окремо варто сказати про підручники з іноземних мов. Чимдалі іноземна мова поруч із комп'ютерною грамотністю стає невід'ємним інструментом здобуття сучасної освіти. Освітян же багато років не покидала турбота: чому лише поодинокі випускники шкіл вільно володіють іноземною мовою, тоді як не менше шести років її вивчають усі школярі? Одна з причин – підручники було спрямовано на те, щоб навчити учня читати і перекладати, але комунікативних навичок він не отримував. Тому, за словами Василя Туташинського, Міносвіти ухвалило нову концепцію створення підручників з іноземних мов – які б навчали передовсім спілкуванню. Символічно, що видавці випередили офіційні розробки нового підходу. Ще 5 років тому видавництво "Вища школа" надрукувало підручник англійської мови для повсякденного спілкування, поєднавши у ньому граматичний і комунікативний напрямки. Щоправда, цей підручник розраховано на студентів немовних спеціальностей. Хоча директор видавництва Володимир Ховхун, викладач іноземних мов за фахом, вважає, що підручники для вузів 60-70-х років традиційного (з погляду сьогодення) наповнення давали непогану підготовку. Тому рукописам старої концепції не даватиме відкоша.

В рамках нового підходу опановується також розробка інтегрованих підручників – для одночасного вивчення кількох мов. Хоча передбачено це насамперед для шкіл з поглибленим вивченням іноземної мови. Для решти шкіл питання поки що стоїть простіше: кожний випускник має добре володіти бодай однією іноземною мовою.

Дедалі ретельніше враховується специфіка сприйняття чужих мов саме українцями, уникається бездумне перенесення чужорідної методики викладання на наш грунт. Крім того, вагомішими стають суспільні та політичні орієнтири: Україна прагне європейської інтеграції, відтак їй потрібні фахівці, здатні забезпечувати ці процеси. Нова концепція підручників з іноземних мов обов'язково відображає цей момент.

Чому цього року знову прикуто увагу до іноземної мови? "Справа у тому, що 12-річна система освіти передбачає вивчення іноземної мови з другого класу. Минулорічні першокласники у вересні підуть до другого класу, а підручника з іноземної мови, що відповідав би новій методиці, фізично (станом на липень 2002 р.) не існує. Тому ці питання

й мусуються, – пояснює заступник начальника Головного управління змісту освіти Міносвіти. – Хоча рукописи, звичайно, є – і підручників, і методкомплектів по 3-4 варіанти. Черга за фінансуванням. Підуть гроші – буде й масовий тираж" (про проблеми держзамовлення на підручники див. статтю "До школи без книжок, або Аварійне держзамовлення" у цьому ж номері "Книжкового огляду"). Почувши про фізичну відсутність підручників для оновленої початкової школи, вкотре подумала про безлад у наших школах. Торік моєму шестирічному хрещенику видали метод комплект з англійської мови: і так переобтяжені діти цілий рік вчили англійську абетку і деякі слова, хоча вчителька замість уроків здебільшого відвідувала курси підвищення кваліфікації.

Вустами користувачів

Оцінки змісту підручників непрямими їх користувачами – викладачами, батьками – залежать від багатьох факторів: фаху, спеціалізації; готовності сприймати нове, певної гнучкості; від того, чи щастить людині на хороший підручник; завантаженості на роботі, зрештою, від суб'єктивного фактору (скільки людей – стільки думок).

Розмови з викладачами свідчать про те, що загалом на цій ниві до задоволеності далеко. Доцент Національного університету ім. Тараса Шевченка, кандидат історичних наук Юрій Калінцев говорить, що шкільні підручники з історії і посібники для абітурієнтів значно "схуднули", стали примітивнішими. Орієнтовані вони на фактаж і не мають причинно-логічних зв'язків у викладенні матеріалу. Вузівські підручники – кращі. Як позитив Юрій Калінцев відзначає увагу до ролі особистості в історичному процесі, біографічні вкраплення при викладенні теми, наявність альтернативних варіантів розвитку подій. Для прикладу: чітко обгрунтовуються рішення і дії Богдана Хмельницького під час т.зв. хмельниччини. Чому гетьман зголосився на союз з Москвою? Тому що союз з турками, татарами був неможливий – це прирікало Україну на спад, деградацію і т.ін. Крім того, підручник з історії у вищій школі в асортименті: здебільшого це колективні праці, авторські зустрічаються рідше, але є хороші, приміром, "Історія України" А. Д. Бойка.

Судячи з усього, історія поволі виходить із розряду найнеблагополучніших предметів, залишаючи літературу наодинці. Передовсім вчителі скаржаться на чи не щорічну зміну програм – щоразу до уроків треба готуватися по-новому. А якщо предметник "тягне" півтори, дві ставки?.. Підручники з української і зарубіжної (всесвітньої) літератури для старших класів заскладні, діти не сприймають матеріал. "Підручник з української літератури для 11 класу Лариси Мовчан ("Перун", 1998 р.) цікаво читати дорослій підготовленій людині. Але це швидше захоплюючий, написаний яскравою мовою курс лекцій, аніж підручник", – говорить завуч і вчитель української мови і літератури вечірньої середньої школи №18 м. Києва Любов Штефан. Ще одне її спостереження: курс зарубіжної літератури випускного класу переобтяжений трагедійною тематикою.

Часто-густо вчителі-словесники скаржаться на брак цікавих й актуальних вправ у підручниках з мови, підручники з літератури не здатні запропонувати індивідуальні, творчі завдання, не вистачає запитань, спрямованих углиб змісту літературного твору. Великою мірою у цьому плані потерпають школи, в яких ще викладаються російська література і мова. "Підручників або взагалі немає, або вони морально застарілі. Я ними не користуюсь, – зізнається вчитель російської мови і літератури київської загальноосвітньої школи №135 Ізабелла Кантор. – Аби урізноманітнити навчальні форми, подати дітям кілька варіантів трактовки твору, використовую статті фахової періодики, лекції знаних літературознавців, приміром Набокова. Чи не єдиний пристойний підручник – "Русская литература. 10 класс" Теплинського. Його написано у довірливій манері, автор нібито розмовляє безпосередньо із тобою, проводить паралелі із сучасністю, посилається на твої симпатії, на сучасні екранізації твору. Підручник хочеться читати й читати". Взагалі творчість вчителя може згладжувати недоліки чи компенсувати неповноту підручника. Деякі віддані класиці педагоги на свій страх і ризик хоч трохи, але обов'язково розповідають вихованцям, скажімо, про Цвєтаєву і Галича, яких немає у програмі всесвітньої літератури. Проте яким же було моє здивування, коли почула, що вчителі-гуманітарії деяких елітних навчальних закладів цілком задовольняються хрестоматіями і не прагнуть користуватися повними текстами творів (може, справді, там домогосподарок готують?).

Найменше нарікань – на підручники з математики, фізики, хімії. Неліниві педагоги ними задоволені. Хоча доводиться чути, що часом за оригінальним, визнаним кращим підручником з хімії важко побудувати цікавий урок (утім, це не страшно - аби не помилка у ньому, небезпечна лікарняним ліжком).

Свою порцію незадоволення вже отримали і хвалені підручники для першого класу 12-річки. Батьки торішніх першачків скаржаться на примітивізм і часом безглуздість віршів у букварі і, водночас, на складність, задовгість текстів у читанці; на брак часу для закріплення навичок письма; загальну перевантаженість курсу. Мені самій довелося досліджувати певні аспекти змісту початкової освіти, тож знаю, що підручники, прописи, новий диво-щоденник для найменших учнів рясніють неделікатностями, "паростками" подвійних стандартів, трафаретними ілюстраціями, виконаними на комп'ютері.

Безпосередні користувачі підручників – школярі, студенти – ставляться до них спокійніше. Принаймні, не порівнюють їх з колишніми радянськими. Той, хто добре навчається, і поза гарним підручником багато чого прочитає. А учневі "дуже" середньої школи – будь-який не потрібен. Щодо студентів – у виграші ті, чий вуз має власне видавництво: у цих підручниках подається саме те, про що запитують на екзаменах.

Випускники педагогічних вузів останніх років зауважують, що змістовно нового викладання студентів не навчають (буває навіть, що у програмі стоїть один предмет, а читають їм інший, бо у викладача зі стажем є саме ці лекції, а нові – невідомо, чи розробить він). А у школі ентузіаст із сучасним розумінням змісту освіти швидко "приходить до розуму", бо тиснуть колеги старого загартування, яким ліньки щось змінювати. Трапляється і навпаки: надбання минулого беззаперечно відкидають, натомість викладання за новим змістом через його "щойноспеченість" набуває спотвореного вигляду.

Радощі та прикрощі видавців

Відчутних змін у змісті підручників, які друкуються, видавці не помітили. Особливо у підручниках для вищої школи, які у теоретичній частині, за їхніми оцінками, непогані.

З одного боку, видавці намагаються йти у ногу з розробками Міносвіти, з іншого – часто відгукуються на пропозиції надрукувати оригінальний, експериментальній підручник без грифу. "Хто не ризикує, той не святкує," – говорить завідувач відділу реклами та зв'язків із громадськістю державного спеціалізованого видавництва "Світ" (м. Львів) Діана Карпин. Як правило, кожне підприємство, що випускає підручники, має свою нішу і намагається її урізноманітнити.

Так, видавництво "Світ" пишається новим букварем Дмитра Луцика, виданим торік. "Луциків букварик", як його з любов'ю називають, враховує сучасні реалії і потреби, містить більше віршів сучасних поетів, а також спонукає дітей розгадувати українські символи, розвиваючи образне мислення. Ще одна гордість видавництва – комплект підручників з німецької мови нового змісту (автор Скоропад). Вже побачили світ "Німецький буквар" і "Німецька мова. 1 клас". Підручники для другого і третього класу готуються до друку.

Торік друкувати підручники почав Видавничий дім "КМ Akademia"

(м. Київ), і саме тому, що на українському ринку подібних за змістом і напрямками немає: "Штучний інтелект", "Основи математичного моделювання в екології", "Основи комп'ютерних алгоритмів", "Англійська для юристів", "Міжнародне публічне право" тощо. Їхніми авторами є викладачі Києво-Могилянської академії. Але популярні ці книжки не лише серед спудеїв КМА. А ще привабливішими для студентства вони стануть, коли з'явиться їхня втричі дешевша інформаційна версія (CD-Rom).

Зрештою, флагманом друкування українських підручників з історії та біології справедливо можна вважати видавництво "Генеза".

Є змістовні зрушення і на ниві видань для національних меншин. За словами завідувача редакції угорських підручників (м. Ужгород) львівського видавництва "Світ" Адальберга Варги, щороку редакція випускає близько 20 назв підручників для першого – одинадцятого класів шкіл з угорською мовою викладання, а також підручники для шкіл з румунською та польською мовами викладання. Про асортимент мова поки що не йде. Нещодавно, зокрема, у цієї редакції з'явився конкурент – чернівецьке видавництво "Букрек". Виданий ним комплект із чотирьох книжок для початкової румунськомовної школи (усний курс, буквар, українська мова і читанка – інтегровано – для третього і четвертого класів) пристосовано до особливостей сприйняття нашої мови румунами – громадянами України. Авторка-новатор Серафіма Криган і видавці її книжок сподіваються, що новий за змістом курс змінить на краще нинішню ситуацію: не навчившись у школі української мови, румуни "випадають" із суспільного життя України і нерідко нерідко їдуть шукати долі за кордоном. А концепцію Серафіми Криган можна використати і при створенні підручників для шкіл з мовами навчання інших нацменшин, і при розробці початкових курсів рідної мови.

Зазвичай видавництва працюють безпосередньо з авторами, часто з постійними, яких "знайшли" ще на зорі 90-х. Між ними і видавцями складаються довірливі взаємини. У стосунках з Міносвіти, за словами самих видавців, багато формального. Навіть у хорошого підручника шлях до грифу, а потім, можливо, держзамовлення довгий. Освітяни вважають, що той, хто друкує книжку, здатний забезпечити лише пристойний дизайн і фахове редагування. Щодо обговорення з видавцями концепції, змісту підручників, це в освітянському міністерстві вважають зайвим. Тоді як серед керівників і працівників видавництв не рідкість – люди з педагогічною освітою. Здається часом, що ліва рука не знає, що робить права. Скажімо, до наповнення підручників конкретним змістом, зокрема, до формування списку письменників та поетів, яких вивчають з літератури, Головне управління змісту освіти Міносвіти ніякого стосунку не має – це компетенція науковців. Не дивно, що Борис Олійник на одинадцятому році української незалежності дивується, що зі шкільного курсу зник предмет "російська література", розцінюючи цей крок чиновників від освіти як нецивілізований. В російських підручниках з історії про Україну часом взагалі не йдеться. Утім, як перейти до цивілізованої співпраці? Як, приміром, виробити спільні – європейські, світові – стандарти змісту освіти (їх на сьогодні немає), якщо наші дискусії з сусідами-росіянами щодо висвітлення в підручниках з історії неоднозначних подій (війна Росії зі шведами і роль у ній гетьмана Мазепи, Громадянська війна, голодомор) увінчуються політичними акціями? Чи готові обидві сторони сприйняти факти – інколи страшні, але правдиві?

З думою про майбутнє

Поради чиновників Міносвіти видавцям нехитрі:

друкуючи підручник сьогодні, варто думати про завтрашній день; видання мають забезпечувати держстандарт початкової школи з прийняттям стандартів середньої і випускної школи; підручники, розраховані на 11-річну систему навчання, – це вже вчорашній день;

краще одразу упевнитись у наявності грифу Міносвіти, бо часом у гідних уваги підручниках в умовах задачі можна прочитати, що "дід закопує кулемети" і "сутенер перепродує наркотики". Можливо, автору це видається сучасним та цікавим, але воно далеке від поняття "підручник".

Орієнтирами для українських видавців є також критерії підручникотворення Європи та світу. Так, співпрацюючи з всесвітньо відомим Інститутом ім. Георга Еккерта (Німеччина) – провідною у світі установою з досліджень підручників, – видавництво "Генеза" (м. Київ) видрукувало книжку "Українська історична дидактика". Книжка ця – об'єктивний аналіз наших підручників з історії, проведений ззовні. Віднині "Генеза" та інші видавництва – члени громадської асоціації "Навчальна книга" – враховуватимуть побажання неупереджених зарубіжних експертів: висвітлювати у підручниках з історії перебіг повсякденності – з найдавніших часів і до сьогодні; пропонувати учням тестування, завдання кількох рівнів, враховуючи різний ступінь їхньої підготовленості тощо.

Гадаю, видавцям якоюсь мірою незайве прислухатись і до відгуків користувачів підручників – учнів, студентів, педагогів-практиків. Нарікання на зміст підручників і навчального процесу в цілому триватимуть якнайменше 12 років. І поки що незрозуміло: виграють чи програють діти, які мусять довчитися за 11-річною системою.

Між тим найголовнішим і водночас найболючішим "критерієм" і підручникотворення, і нового змісту освіти залишається економічна залежність, закритість до всього нового і внутрішня закріпаченість, як на мене, більшості українських педагогів. Як навчити учня того, чим сам не володієш – бути вільним, яскравим, цікавим? І хто напише підручник нового змісту для вчителя, ширше – для освітянина, у якому той знайде ось такі актуальні і творчі запитання: "Чи виконую я сам те, чого намагаюся навчити дітей?", "Чи впевнений я у тому, в чому хочу їх переконати?", "А мене самого влаштував би такий вчитель, як я?".

Олена Іващук

 
© агенство "Стандарт"