журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
РЕДАКТОРСЬКА КОЛОНКА

ВИДАВНИЧА ХРОНIКА

ТЕМА НОМЕРА

РЕКЛАМА

СКАНДАЛ

СКАНДАЛИ

НАПРЯМКИ

МАРКЕТИНГ

ТЕНДЕНЦІЇ

СУБ’ЄКТИ РИНКУ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №5, 2002

НАПРЯМКИ

Невідомий континент аудіолітератури

Не так часто нам доводиться зіштовхуватися з явищем, зовсім невідомим у нашому побуті. Особливо ж дивуєшся, якщо пов'язано воно зі звичними речами – книгами. Саме таке почуття подиву охопило мене в Берліні у величезній книгарні на Фрідріхштрассе: вісім стендів, до десяти полиць кожен, були заставлені там "книгами" на касетах і дисках. "Вам не потрібно читати ці книжки, – повідомляла реклама, – вони прочитають себе самі".

Аудіолітература на Заході – настільки розвинена галузь видавництва, що уявити собі книгарню без відповідного відділу німецький, британський чи американський споживач навряд чи зможе. Основні видавці аудіокниг – Penguin Audiobooks, Recorded Books Ltd., Books on Tape Inc. – пропонують до 2,5 тис. назв різноманітних записів, від "Одиссеї" до щойно написаних (іноді навіть ще не надрукованих) копійчаних детективів. На касету чи компакт-диск текст начитують, як правило, відомі актори або теледиктори (наприклад, нью-йоркська Recorded Books наголошує, що над записом усіх її аудіокниг працювали театральні зірки, відомі на Бродвеї не один десяток років). Більшість текстів записуються повністю: так, "1984" Орвелла займає сім стандартних касет, а повне зібрання пригод Шерлока Голмса – десять. Якщо ж текст скорочений і адаптований, то така його версія коштує значно дешевше, ніж друкований оригінал.

Аудіолітература виникла не тоді, коли були винайдені способи запису голосу, а тоді, коли засоби його відтворення стали доступними широким верствам населення. Це відбулося вже після Другої світової війни, коли в Штатах і Європі успішно продавалися десятки тисяч недорогих магнітол, що поєднували в собі радіоприймач і програвач платівок. На певний час аудіолітература на грамплатівках (а також її аналог – "радіоромани", популярні ще з 1920-х років) стала надзвичайно популярною. Потім з'явилося телебачення...

Утім, невеликий сектор "культурного ринку" аудіолітература все-таки відвоювала: парадоксально (правда, тільки на перший погляд), але її аудиторією стали дві протилежні групи населення – діти та пенсіонери.

"Хочеш послухати казочку?" – здається, так запитує маленького хлопчика проникливий голос диктора в донедавна популярному анекдоті. Чудовий спосіб зайняти дитину на якийсь час, поки батьки роблять свої справи, – здається, навіть кращий за монітор комп'ютера. Казки на грамплатівках були дуже поширені й у Радянському Союзі, а на Заході ця область аудіовидавництва вже двічі плавно змінила носій. До речі, мабуть, через свої набагато менші розміри книги на аудіокасетах усе ще більш популярні, ніж їхні аналоги на компактах. Зненацька аудіолітература стала виконувати не тільки розвиваючу і розважальну функції. Діти, що звикли в дитинстві слухати улюблені казки, пізніше не гірше сприймають аудіоверсії Майн Ріда і Стівенсона, а за ними і "нудних" Діккенса і Керролла. Звичайно, не обійшлося без протестів консервативних учителів літератури, що вбачають у швидкому розвитку аудіолітератури погрозу власне читанню. Проте воля вибору і тоді перемогла: хто хотів, після прослуховування тексту "перечитував" його, а інші – у кого менше часу – обмежувалися касетами.

Між іншим, про економію часу: серед реклами аудіокниг можна зустріти таку, котра наполегливо домагається уваги "серйозної" дорослої аудиторії. Адже зайнятий щоденними справами сучасний юрист або бізнесмен навряд чи знайде досить часу, щоб перечитати улюблену книгу, познайомитися з літературними новинками. Хіба що по дорозі на роботу, прослухавши відповідну касету на автомобільному магнітофоні... Попит на аудіокниги серед зайнятих людей на Заході також досить значний. Свідченням цього може бути поява касетних видань із менеджменту, історії, а також біографій і мемуарів видатних діячів політики і мистецтва. Звичайно ж, не відстає й розважальна індустрія: різноманітні детективи, трилери, фантастика... Збірник, до якого входять п'ять коротких повістей Стівена Кінга, в інтернет-магазині Penguin Audiobooks – ледь не найдешевший. Вочевидь, після важкого робочого дня засинати в метро під відомі тексти куди комфортніше, ніж їх читаючи!

Значну частину прихильників аудіокниг складають ті, у кого, навпаки, вільного часу більш ніж досить. Власне, це давня британська традиція, поширена у XIX сторіччі в Європі, та й в Америці, коли до людини похилого віку запрошували студента або дівчину з приємним голосом для читання поезії, популярних романів. Сьогодні вже не потрібно шукати придатного "диктора" – варто просто замовити необхідну касету. Важливу послугу робить аудіолітература і тим, хто з якихось причин читати взагалі не може. Процес сприйняття книги на слух має свою естетику, нероздільну з поняттями комфорту і затишку, присмачену нетиповою для сучасного темпу життя розміреністю, неяскравим освітленням, а також певною волею дій: слухаючи книгу, можна пити чай або вести авто по нічному шосе.

Ще одна надзвичайно цікава грань аудіолітератури – її специфічна документальність. Адже в друкованому виданні автор може, у кращому випадку, залишити нам свій автограф, а от запис збереже його голос. Саме на цьому робить наголос підрозділ "Бі-Бі-Сі", коли пропонує збірки поезії та романи, що "живцем" виконують Езра Паунд, Батлер Ейтс, Томас Ділан, Салман Рушді, Бернард Шоу, Вірджинія Вулф, Вільям Берроуз та інші. Аналогічні "добірки голосів" видавалися й ближче до нас: у Росії, Польщі, Чехії...

Сьогодні було б незайвим запитати, а чи є щось подібне у нас? В Україні за останні 10 років здійснився, принаймні, один дуже вдалий аудіолітературний проект, що вселяє певний оптимізм, – це видання є не тільки на прилавках київських магазинів, але й (що більш важливо) в аудіотеках наших співвітчизників. Наших маленьких співвітчизників, оскільки мова йде про касету "Мої улюблені казки і вірші" видавництва для дітей "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА". Інші спроби були менш вдалими і помітними. Так, львівська "Кальварія" готувала аудіо- чи відеопроект "живої" сучасної української поезії: вірші повинні були читати Андрухович, Неборак, Римарук та інші члени Асоціації українських письменників. Про долю цього проекту зараз нічого не відомо. Спроба видати "книгу вголос" була у київського видавництва "Основи": вихід роману Вільяма Голдінга "Володар мух" у перекладі Соломії Павличко був доповнений скороченою аудіоверсією твору на компакт-диску. Зараз "Основи" готують більш амбіційний проект – аудіодиск "Кобзар", що об'єднає пісенні композиції на слова Шевченка і його вірші у виконанні Андрія Кузьминського, Андрія Середи, Тараса Чубая та інших.

Нерозвиненість (точніше, відсутність) аудіолітератури в нашій державі пояснюється одночасно і слабкістю видавничого бізнесу, і відсутністю готового на такий крок читача (чи вже слухача). По-перше, у наших видавців нема скільки-небудь значного досвіду подібних видань: адже виготовлення аудіоверсій потребує зовсім інших технологічних процесів. (Отут доречно сказати, що й більшість західних видавництв ніколи не переступали межу між книгою й аудіоносієм. Підрозділи, що дублюють вихід друкованих книг їх аудіоваріантом, є тільки в самих великих із них, інші ж замовляють касетну чи компакт-версію в компаніях, які спеціалізуються саме на цьому виді бізнесу.) По-друге, виникнення окремого аудіовидавництва в нашій державі зараз було б, швидше за все, приправлено трагікомізмом: таку ініціативу, напевно, швидко б "роздавили" високими податками на книговидання, з однієї сторони; з іншого ж боку – постійною боротьбою з касетним і дисковим піратством, яка створює проблеми для тих, хто не піратствує. Якщо ж говорити про дублювання книг аудіоверсіями суто книжковими видавництвами, то такий процес буде стримуватися ще й невисоким рівнем продажу власне друкованої продукції – до подібних революційних кроків український читач не готовий насамперед фінансово.

Утім, згодом (а можливо, і незабаром) аудіолітература в Україні все-таки з'явиться. Це неминучий процес, що нагадує поступове поширення Інтернету, супутникового телебачення та інших мультимедіа. Аудіолітература – це високий рівень комфорту, додатковий сервіс, а також поширення гуманітарної культури. І закохані, запрошуючи один одного на побачення, будуть говорити: "Давай підемо на Володимирську гірку – послухаємо Борхеса".

За матеріалами газети "Дзеркало Тижня". Переклад з російської

 
© агенство "Стандарт"