журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
РЕДАКТОРСЬКА КОЛОНКА

ВИДАВНИЧА ХРОНIКА

ТЕМА НОМЕРА

РЕКЛАМА

СКАНДАЛ

СКАНДАЛИ

НАПРЯМКИ

МАРКЕТИНГ

ТЕНДЕНЦІЇ

СУБ’ЄКТИ РИНКУ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №5, 2002

ВИДАВНИЧА ХРОНIКА

Коли письменнику сімнадцять років

Кого з нас не вражають вундеркінди, ці діти, які розуміють дещо краще від дорослих? І все-таки відношення до них насторожене. Виробився навіть стереотип сприйняття цих чудо-дітей: спочатку ми дивуємося, ойкаємо, а коли уявляємо, ким вони можуть стати (або не стати) через кілька років, – вже охаємо, хапаємося за голову, сумно киваємо нею... І дарма. Багато хто з них стає відмінним професіоналом обраної справи.

Взагалі ж є такий закон природи: усе, що занадто рано розцвітає, як правило, не дає плодів через весняні приморозки. Хоча й тут бувають виключення з правил, але тоді мова вже йде про особливі, морозостійкі сорти...

Перше враження від книжки, яку читач тримає в руках, – захват. Ні, поки не автором, бо ми ще не почали читати. Зрештою, людина в 15-17 років (саме в такому віці написаний цей збірник) не такий вже й "кіндер", хоча, може бути, і "вундер".

Справжнє чудо в тім, що добуткам юного дарування дане зелене світло. Правда, не в державному видавництві, де тепер вся увага – лише держзамовленням та комерційним проектам.

Так що за книжку пропонує читачам видавництво "Доля"?

Нині в літературних газетах і журналах повно статей про сутінки літератури, а то й взагалі про її загибель. На зламі століть усілякі пророцтва щодо кінців (світу, країни, мови тощо) стали немовби вже обов'язковими. Проте життя, хоча і стає жорсткішим, трагічнішим, але продовжується. І народжуються діти, що бажають зрозуміти, у який такий світ занесло їхні душі.

Спочатку їм хочеться просто заявити цьому світу: "Дивіться, Я прийшов!". И з'являється безліч цілком пристойних, але епігонських творів, тобто зроблених поки ще не "під себе", а "під своїх улюблених". Нині в молодих літераторів в "улюблених" найчастіше Толкієн чи Пелевін, Борхес чи Кортасар...

І от розумненькі хлопчики (дівчатка), щоб відразу вся планета довідалася про них, сідають за комп'ютери і роблять свій посильний внесок у так звану мережеву літературу.

Нехай пробачить мені автор, але приблизно так думала я, збираючись читати збірник "Обратная связь". Начебто на підтвердження своїх думок із посмішкою прочитала кінець першого етюду, "Эхо": "Как любое другое эхо, оно не имело своего голоса. Ему нужны были другие голоса. И оно их получало". Авторська "обмовка" виглядала тим більш забавно, що цикл визначався як символічний.

Але вже третє оповідання, "Время прибытия – 2 часа пополудни", загострило увагу. Тут відчувалося щось. Що ж саме? Та багато чого. Крім голих абстракцій, умоглядних конструкцій і "пелевінських" галюцинацій тут були й авторський погляд на світ, і філософія, і особистісне сприйняття нашого здибленого, порушеного у своїх глибинних основах життя як якоїсь ірреальності...

Кожен читач знайде в етюдах і оповіданнях збірника саме той зміст, до рівня якого він доріс. Але й блискуча метафора, і дотепний гротеск, і приголомшуючий уяву парадокс утрачають силу, якщо існують самі по собі. Асоціативні ряди, словесні ігри (етюди "Отрешение", "Место имения") – усе це забавні, часом і з глибиною змісту, але все-таки проби авторського пера. А от оповідання "Обратная связь", "Вниз", "В клетке" – вже саме ті багатообіцяючі зернятка, що у майбутньому можуть дати благодатний врожай.

На мій погляд, найпронизливіше оповідання – "Обратная связь". Це така, що ранить душу, сповідь виношуваної в череві жінки небажаної дитини, а потім уже народженого і зростаючого маляти. "Первым светом, потревожившим сетчатку моих глаз, было электрическое излучение лампы. Искусственный свет. Не настоящий. Фальшь – вот что встретил мой разум снаружи, вот какие впечатления открылись мне вначале. Неправдоподобие, ложь, дешевая подделка... Таким родился для меня мир". Хлопчик довго не вміє говорити, спочатку він взагалі німий, онімілий перед тією реальністю, у якій йому довелося з'явитися. Ні, він зовсім не інопланетянин і не хворий аутизмом – він просто інший. І тому світ не приймає його. Як не приймає і не розуміє водія з етюду "У светофора" або молоду людину, що біжить униз проти загального просування по життєвим сходам, які ведуть начебто нагору, але приводять до того ж, що й там, унизу (оповідання "Вниз").

"В клетке" – таку назву має оповідання, у якому звірі, птахи й риби, що, по суті, потрапили до концтабору, згадують про вкрадену в них свободу і тим самим виносять вирок людині, яка губить усе живе. Тут теж відсутній зворотний зв'язок, але вже між природою і людьми.

Коли письменнику сімнадцять, його чатують тисячі спокус. Якщо він буде навмисно діяти з орієнтацією на "обраного читача", щоб вважатись оригінальним, то, скоріш за усе, просто розчиниться в середовищі подібних – їм-то і нема числа... Зворотний бік медалі – робота на мас-культурний ширвжиток. І те, й інше може знищити найдорожче, що сьогодні живе в юному авторові, – неприйняття того кошмару, який створили на землі люди, і в той же час гострий жаль до них.

Коли письменнику сімнадцять, він мимохіть вселяє і цікавість, і недовіру. Але хлопчик Сашко, незважаючи на вік, уже зрозумів головне, чого часом не розуміють деякі сивочолі метри словесності. А саме: що папір буває замараний "пером дьявола" і при цьому "обладает сильным гипнотическим свойством" (оповідання "Время прибытия – 2 часа пополудни"). Усвідомивши це, він немов би знайшов власний камертон і має постійно прислухатися до нього – чи вірну ноту бере? А точніше – якому пану служить? Що мало б, утім, стати турботою кожного, хто тримає в руці перо, – така це відповідальна робота.

Коли письменнику сімнадцять, його голова може піти обертом від успіху так, що земля попливе під ногами. Однак Олександр Панков уже знає – "на высоте труднее дышать" і, думаю, буде обачливий.

Утім, геть негативні фантазії! Хлопчик не такий вже й маленький, йому не ще, а вже сімнадцять. Діти нині дорослішають рано...

Світлана Ягупова

 
© агенство "Стандарт"