журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
РЕДАКТОРСЬКА КОЛОНКА

ВИДАВНИЧА ХРОНIКА

ТЕМА НОМЕРА

РЕКЛАМА

СКАНДАЛ

СКАНДАЛИ

НАПРЯМКИ

МАРКЕТИНГ

ТЕНДЕНЦІЇ

СУБ’ЄКТИ РИНКУ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №5, 2002

ВИДАВНИЧА ХРОНIКА

Книжковий ринок країн Балтії

25-26 квітня у приміщенні Фонду сприяння розвитку мистецтв відбувся семінар-тренінг для українських видавців, представників книжкових громадських організацій та книжкової преси "Лобістська діяльність та інформаційна інфраструктура книжкових ринків країн Балтії". Семінар був організований Центром рейтингових досліджень "Еліт-Профі" під керівництвом Костянтина Родика, на нього були запрошені експерти з Латвії, Естонії та Литви. Головна тема семінару – нормативно-законодавча база, лобіювання законів та нормативно-правових актів, що реально підтримували б видавців та книготорговців, державне сприяння та фінансування книжкового бізнесу в країнах Балтії, а також досвід розвитку книжково-видавничої справи з 1991 року.

Відомо, що в Україні податок на додану вартість становить 20% на всі товари і книжки не є винятком. Для порівняння з іншими європейськими країнами: у Великобританії книжки ПДВ не обкладаються, у Швейцарії ПДВ на книги становить 2,4%, в Італії та Греції – 4%, в Естонії та Латвії – 5%, в Швеції та Бельгії – 6%, в Австрії – 10%, в Угорщині, Болгарії і Данії – 12, 20 і 25% відповідно, але ПДВ на навчальну літературу в цих країнах немає. В Україні ПДВ не знижено навіть на навчальну літературу, й при цьому її видання практично монополізували чотири видавництва, тільки вони випускають обов'язкові шкільні підручники й отримують більш ніж пристойне фінансування від Міністерства освіти України. Інші видавництва коли-не-коли видають шкільні посібники і часом навіть не вважають за потрібне звертатися в Міністерство освіти за грифом, бо це міністерство не дуже любить конкурентів, а з деякими навіть потроху намагається боротися.

На початку роботи семінару слово було надано представнику Латвії, президенту видавництва "Avots" Янісу Лея. Пан Яніс розповів, що в Латвії близько 400 юридичних і фізичних осіб мають видавничу ліцензію, серед них і видавництва, що пропонують до 300 назв на рік, і організації, що раз на рік видають брошуру про свою діяльність. Найбільші 45 видавництв об'єдналися в Асоціацію книговидавців; за даними Інституту бібліографії, торік члени Асоціації видали 42% від загальної кількості видань і 56% від загального тиражу. Аби не мати збитків, видавець має випускати книжки накладом не менше 1 тис. примірників. Середній тираж художньої літератури в Латвії – 1,5-2 тис. примірників. За напрямками найбільше видають навчальну, довідкову, художню та дитячу літературу.

Частка російськомовних книжок, виданих в Латвії, дуже невелика – друкувати їх буває невигідно й ризиковано. Але за цінами та розмаїттям пропозиції латиські книжки поки що неспроможні конкурувати з виданнями, завезеними з Росії. На ринку Латвії зараз латиських та російських видань приблизно 50 на 50 – можемо їм позаздрити. Деякі з латиських видавництв мають часткову спеціалізацію, особливо ті, що засновані на базі колишніх державних, але загалом повна спеціалізація не є вигідною в умовах невеликого ринку. З 1991 до 2001 року кількість видань зросла на дві третини (якщо точно, то від 1560 до 2530), а загальна кількість виданих книжок відповідно зменшилися від 28 до 6 млн. примірників (населення Латвії – приблизно 2,5 млн. чоловік). Мабуть, це загальна тенденція майже для всіх колишніх республік СРСР. Оригінальні видання складали 68% від минулорічної кількості видань, переклади – 32%. Держава фінансує 30% книговидавництва.

Естонію представляла Малль Каеватс, радник міністра культури Естонської республіки з питань літератури. Вона розповіла, що естонців здавна називають "книжним народом" через захоплення та повагу до книги, що збережені в багатьох традиціях. В ХІХ столітті серед естонців було 80% письменних людей, а серед росіян тоді таких було тільки 20%. У естонців є вираз "читати перед пастором", що означає одружуватись. Перед весіллям пастор перевіряв, як молоді люди читають. Вміти читати було дуже важливим саме для жінки, через те що вона виховує дітей (до речі, зараз в країні видають багато "жіночої" літератури). Тому Естонію можна назвати землею обітованою для книжників.

Міністерство культури виділяє фонду "Культуркапітал" бюджетні кошти, які надходять з акцизів на тютюнові та алкогольні вироби. "Культуркапітал" фінансує вісім "капіталів", серед них – театр, кіно, музика, живопис, література та спорт. У 2001 році фонду було виділено $5 млн. Щоб уникнути зловживань при розподіленні коштів на проекти письменників та видавців, розроблено низку правил та обмежень щодо періодичності зміни керівництва "Культуркапіталу" та обсягу коштів, наданих одній фізичній або юридичній особі. Фонд зазвичай фінансує некомерційні видання, зокрема енциклопедичні. Також "Культуркапітал" на 2 роки призначає стипендії письменникам та перекладачам з естонської та на естонську. До речі, переклад вважається дуже важливою і корисною працею, дуже багато видавництв займаються цією справою – перекладна література є основою естонського книжкового ринку, її частка значно переважає частку оригінальної естонської літератури. Серед естонських письменників найбільше фантастів. Гроші, надані "Культуркапіталом", не оподатковуються. Щорічно держава призначає кілька грошових премій (понад $1 тис.) письменникам та видавцям. Також держава щороку частково фінансує видання різних книжок, проводячи конкурс серед видавців, на що спрямовує приблизно $110 тис.

Рік, що минув, був проголошений в Естонії "Роком книги" – виповнилося 475 років від виходу у 1525 році першої естонської книги. Ця дата стала приводом для радісних і масштабних свят. Було створено 106 місцевих комітетів, які вигадували й організовували різні заходи для дітей і дорослих; дуже пожвавилось книговидання; ціни на деякі книжки було знижено в 3-5 разів; серед дітей провели опитування, яка книжка є для них улюбленою, держава фінансувала видання цієї книжки, і її роздавали всім дітям… Коли ж настав 2002 рік, багато естонців казали, що добре було б продовжити "Рік книги".

Середній тираж естонської книжки – 1 тис. примірників (зазначимо, що до 1991 року він дорівнював 40 тис.), проте кількість видань збільшилась із 1,6 до 3,5 тис. Загалом виходить, що зараз на одного естонця щорічно видають чотири книжки. Середня ціна видання, як на нас, дуже висока: якщо рахувати в умовних одиницях, $10 коштує роман, $8 – дитяча книжка, $15 – наукова, $43 – довідкова. Але при цьому середній прибуток естонців становить $320. Естонці досить активно освоюють інтернет-видання – в Мережі на сьогоднішній день є 300 естонських книжок та 350 періодичних видань. Існує 4 літературних журнали, що визначають рейтинги продажів, але спеціалізованої преси для видавців немає. Основні джерела інформації про книжки – газети та радіо. Створено книжковий клуб, через який книжки можна придбати за нижчими цінами, ніж у книгарнях.

В Естонії російськомовні книжки не видають, а тільки завозять, але в порівняно невеликій кількості – значно менше половини книжкового ринку. Міністерство культури і Міністерство освіти досить пристойно фінансують нові надходження у бібліотеки, що самі вирішують, які книжки їм закуповувати: виходить більше 1$ на одного естонця. До 1998 року ПДВ на всі товари був встановлений на рівні 18%, згодом ПДВ на книжки і пресу зменшили до 5%. Міністерство фінансів зробило спробу скасувати це зменшення, але видавці і книготорговці відстояли свої права. Активно працюють Асоціація книготорговців, Асоціація книговидавців, Спілка письменників. Неймовірно, що все це відбувається в маленькій країні, де проживає дише 1,4 млн. мешканців!

Після Малль Каеватс виступав представник Литви, доцент Вільнюського університету, викладач курсу "Інфраструктура книжкового бізнесу" пан Місюнас. Він повідомив, що в Литві видавничу справу називають заняттям для ненормальних (здогадуюсь, що багато українських видавців погодились би із цим визначенням), але це – якщо не рахувати видавництво навчальної літератури та фантастики.

Литва відома високоякісною поліграфією й дуже красивими книжками, раніше її друкарні були перевантажені замовленнями з інших країн, але після припинення існування Союзу кількість іноземних замовників значно зменшилась. Видавництво – це зазвичай сімейний бізнес. Більшість видавництв щорічно отримують прибуток $10-15 тис. В Литві, як і в Латвії та Естонії, всі видавництва приватизовані, крім одного-двох, але приватизація книгарень помітно відстає від видавництв. Деякі видавництва відкривають свої мережі книжкових магазинів. Дуже великою проблемою є те, що ціни не можна вільно встановлювати, вони фіксовані. Також немає мита на ввіз книжок, що невигідно для литовських видавництв. Імпорт із Заходу постійно зростає, а експорт литовської книги дуже малий. Багато книжок завозиться з Росії контрабандою; книги в Москві купують дуже дешево і отримують великі прибутки, тому що в Литві привезена з Росії книжка коштує стільки ж, скільки литовська.

Середній наклад литовської книги – 1,5 тис. примірників, бестселери мають і 6-тисячні тиражі. З 1991 року тиражі книжок знизились, а кількість назв зросла. Так, у Литви з її населенням 3,5 млн. мешканців у 2001 році було видано 4,1 тис. назв книжок. З них 90% складають литовські книжки: 75% – оригінальна література і 25% – переклади, на яких заробляють найбільше. Немає "Книги – поштою", не існує книжкових клубів, Інтернет майже не задіяний, бібліотеки майже не купляють нових книг... Основне джерело інформації про книжки – газети; спеціалізована преса для видавців раз у раз з'являється, але швидко щезає. Жодне видавництво не входить у Торгову палату, і тому можливості лобіювання дуже обмежені. Підприємці не виявляють бажання фінансувати книговидання через те, що на них "наїде" податкова з питанням "Звідки гроші?".

В Латвії також є "Культуркапітал", бюджет якого складають відсотки від акцизів, але, по-перше, половина цих коштів йде на спорт, половина – "на решту культури", на практиці ж "решта культури" дзвонить у спортивний департамент і питає, чи не залишилось для неї чогось. Інформація про діяльність литовського "Культуркапіталу", на відміну від естонського, – суворо засекречена. Основні книжкові субсидії надає Міністерство науки – близько $5 млн., і між видавцями точиться постійна боротьба за підручники. Міністерство культури порівняно з Міністерством науки – попелюшка, але все ж фінансує участь литовських видавництв у міжнародних виставках, щорічно проводить конкурс серед видавців і фінансує кілька видань (одного року це були дитячі книжки, іншого – книжки з охорони пам'ятників). Міністерство фінансів здійснює регулярні "наїзди" на нульовий книжковий ПДВ, вимагаючи встановити його на рівні 5%, але поки що видавців рятують то "450 років від виходу першої литовської книги", то наполягання Європейського Союзу не вводити ПДВ, то зусилля Асоціації книговидавців.

Легко сказати, що "слід переймати досвід" сприятливого законодавства, державної підтримки, боротьби з домінуванням російської книги… Ясно, що в таких маленьких країнах книговидання без державного сприяння ледь животіло би, але ж пільги для видавництв та книготоргівлі є практично в усіх європейських країнах (низький ПДВ, зниження поштового тарифу на пересилання книг, державне фінансування участі видавництв у міжнародних виставках, оподаткування комісійного товару після, а не до його продажу, програми підтримки видавництв, які випускають навчальну та перекладають іноземну літературу). А коли держава не просто не сприяє – перешкоджає книжковому бізнесу, то й виходить, що маємо 90% книжок з Росії.

На мою думку, ні в якому разі не можна вводити високе мито на російські книжки – це порушення прав і невігластво щодо літератури, протистояти ж книжковій русифікації можна тільки виведенням української книжки – і сучасної літератури, і перекладів, і поліграфії та цін – на рівень повноцінної конкуренції. Але це тільки порожня фраза, поки не зміняться законодавство і державна політика.

Інна Волосевич

 
© агенство "Стандарт"