журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
ВИДАВНИЧА ХРОНIКА

ТЕМА НОМЕРА: «КАЗКИ I РЕАЛЬНIСТЬ»

СУБ’ЄКТИ РИНКУ

МАРКЕТИНГ

ТЕНДЕНЦІЇ

ТЕХНОЛОГІЇ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

ЦІНИ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №4, 2002

ТЕНДЕНЦІЇ

«Коронація» як безперервний процес

Свого часу конкурс "Коронація слова" заявляв про амбітну мету – баланс української і російської автури на нашому ринку. Кореспондент „Книжкового огляду" вирішив з'ясувати, чи наблизилась ця мета, за відчуттями одного з організаторів конкурсу, і до яких кроків вдаватиметься оргкомітет у майбутньому задля такої зміни. Отож – що нового в „Коронації слова"?

На даний момент, як каже Володимир Даниленко, директор конкурсу, на жаль, українська література – "елітарна", в тому плані, що її читає лише еліта – письменники і філологічне середовище. Але ж художня література має бути масовою, вона повинна формувати людей, навчати, створювати світогляд.

Планується продавати книги через пошту (що зробить їх доступними у найвіддаленіших містечках і селах), через магазини і приватних підприємців (варіант для великих міст), можливо, через Інтернет.

Плануються деякі зміни в конкурсі. По-перше, цикл буде побудовано більш зручно для проведення рекламної кампанії, він проходитиме з квітня до квітня – цілий рік. Раніше в грудні відбувалося фінальне шоу, протягом перших місяців року видавалися книги, і лише в квітні оголошувався новий конкурс. Таким чином акція зникала з горизонту на декілька місяців. Тепер буде безперервний процес: при нагородженні переможців буде оголошуватися початок нового конкурсу, що дасть змогу "Коронації слова" цілий рік залишатися "на слуху". По-друге, буде змінено склад і збільшено кількість членів журі (було шість, а буде десять). Завдяки десятибальній шкалі оцінювання романів при більшій кількості людей, які визначають призові місця конкурсантів, можна розраховувати на більш точну і справедливу оцінку творчості письменників-початківців.

Цікавим є не лише результат, але й просто те, хто цікавиться "Коронацією слова", пише для неї, надсилає свої твори. На розгляд журі з усіх областей України приходять романи від зовсім різних за долею, професією і соціальним статусом людей, серед них – філологи, журналісти, лікарі, продавці, охоронці, державні чиновники, а от чомусь представників силових структур зовсім немає. Чверть всіх учасників – це школярі, причому звичайно вони пишуть в жанрі фентезі, де головні герої – молоді люди з виключно американськими іменами, це обов'язково симпатяги Джон і Мері, але аж ніяк не Іван та Марія. Звичайно ж, школярі не можуть написати твір нарівні з дорослими, тому кожного року найкращому серед них дається лише "Приз надії". Якщо дитина може написати 200 сторінок, вибудувати сюжет – хіба це не найкраща вправа з української мови? Тим більше, що можна отримати грошову винагороду за свою працю. Багато людей творять і надсилають свої роботи, сидячи у в'язниці. До речі, тут цікава система написання: наймається людина (такий самий в'язень), що перекладає твір автора українською мовою (якщо сам автор російськомовний) і одразу пише друкованими літерами, оскільки комп'ютер чи друкарська машинка, зрозуміло, поруч відсутні. Вже сам такий труд є титанічним. На конкурс надсилають свої твори і божевільні (незначний відсоток). Серед тих робіт, які не вписуються в умови, є і розповідь про геніальний винахід апарата, що врятує людство, поради, як одягатися Ользі Сумській, вірші про незалежність України.

Щодо кількості сторінок, то в середньому пишуть по 150-200. Бувають і винятки, проте 900-1000 сторінок мало хто з журі зможе перечитати, тому іноді доводиться лише поверхово переглядати їх – зрештою, графоманію видно чи не з першої сторінки. Найбільш поширеним є обсяг у 50-70 сторінок, тобто повість.

Коли проходив перший конкурс, більшість авторів просто діставали твори з шухляди, де ті лежали по кілька років чи десятиліть (через незнання автора, куди їх "приткнути"), тому лише на другому етапі більшу частину романів складали нові, свіжі, теперішні ідеї.

Майже всі претенденти мають вищу освіту (здебільшого нефілологічну), ніхто їх не вчив писати велику прозу, але вони пишуть. Якщо в Україні є потенціал, є люди молоді і старші, що пишуть достойні романи, то чому продукт їх праці не може видаватися? Чому вони без будь-яких конкурсів не можуть отримувати гонорари за свою роботу при майже 50-мільйонному населенні країни і поголовній грамотності? Мета конкурсу "Коронація слова" – добитися, щоб на українському ринку з'явилася маса книжок, щоб був вибір. Якби кожного року видавати по 50 українськомовних книг, то за 10 років можна було б "відкрити" 500 нових авторів, презентувати 500 українськомовних романів. Хіба це мало для початку? Можливо, декому здається, що 10 років – це занадто багато, але ж незалежності України вже виповнилася ця кругла дата, а от романів – немає...

Дякуємо за надання інформації Володимиру Даниленку.

Підготувала Леся Костів

 
© агенство "Стандарт"