журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
ВИДАВНИЧА ХРОНIКА

ТЕМА НОМЕРА: «КАЗКИ I РЕАЛЬНIСТЬ»

СУБ’ЄКТИ РИНКУ

МАРКЕТИНГ

ТЕНДЕНЦІЇ

ТЕХНОЛОГІЇ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

ЦІНИ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №4, 2002

ТЕМА НОМЕРА: «КАЗКИ I РЕАЛЬНIСТЬ»

«Заглядає в шибку казка п'яними очима»

СпостереженнЯ небайдужого дорослого

Слесарные верстаки от завода изготовителя

В рейтингу "Книжка року 2001" серед дитячих книжок і видавництв згадується сама тільки "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА", і це не дивно, бо багато люблячих видавців зараз думають, що сучасні любі діточки зовсім не читають, а тільки переглядають малюнки, і тому можна себе не переобтяжувати роботою над текстом. З-поміж дитячих видавництв, які тримають планку якості – йдеться не про поліграфію та ілюстрації – також варто назвати відроджену "Веселку" (особливо ж – їхню серію казок народів світу, а також перевидані книжки, наприклад "Коли ще звірі говорили"), "Лелеку", "Гроно", львівське видавництво "Аверс", а з тих видавництв, що не спеціалізуються суто на дитячій літературі, – "Пресу України" і чернігівську "Деснянську правду". Певно, що є й інші, але їх не так багато.

Ще кілька років тому особливо великий попит був на українські народні казки, віршики для дітей. Коли перевидавали талановитих українських письменників, то мова була на високому рівні; проте маса кон'юнктурних ідеологічних писак змінили підданство – "Родину-мать" на "неньку-Україну", – але не змінили стиль, і полилися ріки сентиментально-патріотичного пустослів'я, що зі школи викликали в дітей стійку відразу до книги. У багатьох книжечках й дотепер збереглася совєцько-українська мова – кострубата, неприродна, переповнена русизмами – їх досі часто-густо й "передирають" зі старих радянських видань.

Зараз у нас мода на іноземні казки. Психологи, соціологи, культурологи полюбляють досліджувати казки різних народів, відшукуючи національні архетипи. Відоме, наприклад, порівняльне дослідження європейських та російських казок: мовляв, у європейців переважають сюжети про те, як герой наполегливою працею досягає успіху і здійснює свою мрію, а в росіян – як доброму дурнику з неба падають усі можливі блага й подарунки.

Такі мрії, що перетворюються на життєву філософію, влучно описали в "Золотому теляті" Ільф і Петров: "Он идет по улице – и вдруг у водосточного желоба, осыпанного цинковыми звездами, под самой стенкой находит вишневый, скрипящий, как седло, кожаный бумажник. В бумажнике очень много денег, две тысячи пятьсот рублей… А дальше все будет чрезвычайно хорошо". Взагалі, "добрий дурник" – специфічно російський феномен, бо в інших народів, зокрема й українців, багато казок про те, як герої безкорисливо роблять добро і їм за це дуже добре віддячують, але ці добрі герої не є, вибачте, "лохами". В українців є й інші казки, які мудро застерігають, що за необдумане добро можуть віддячити злом: чоловік врятував вовка, сховавши його в мішок, а вовк вирішив його з'їсти; чоловік протестує, доводячи, що на добро не можна відповідати злом, і вони просять лисичку їх розсудити; лисичка питає, як такий великий вовк міг влізти в мішок, вовк їй демонструє, а вона зав'язує шворки мішка; навчений вовком чоловік обіцяє їй за це мішок курей і дає мішок, в якому сидять люті собаки і т.д.

Основні сюжети казок різних народів майже однакові, але з національними модифікаціями героїв, їх імен та природи, і часто вже неможливо виявити першоджерело казки. Скажімо, зміст казки достоту однаковий, але в одних збірках її дійові особи – це лисичка і вовк, а в інших – котик і мишка, або золота рибка несподівано виявляється камбалою.

Зараз багато говорять про те, як негативно впливає на ніжних діточок насильство, побачене по телевізору, але почитайте лишень збірки казочок! Вони просто рясніють різними жахіттями, зовсім не поступаючись голлівудським Фредді Крюгерам: наприклад, в одній із милих казочок братів Грімм мачуха просить дівчинку щось дістати з скрині, дитинка пхає туди голову, а мачуха різко опускає накривку скрині і відтинає їй голівку. Потім приставляє голівку до шиї і садовить дівчинку біля стіни, а тоді наказує братику дівчинки привести її, братик шарпає сестру за руку, голівка відлітає, мачуха звинувачує його у вбивстві, і батько забиває його за це на смерть.

На жаль, дуже мало якісних українських перекладів іноземних казок. Українці взагалі досить рідко обтяжують себе перекладом з іноземної – навіщо зайвий клопіт, коли можна перекласти з братньої російської? Навіть коли такі переклади елементарно грамотні – мова штучна й неприродна, читати неприємно і нецікаво, і складається враження, що це просто перекручений і скалічений російський текст. Наприклад, в казках братів "Грім м" (як вказано на обкладинці) видавництва "Школа" гордовито зазначено, що це "переклад з німецької". Ну, звісно, "лаятися на всі заставки" – суто німецький вираз, "падчірку" взагалі вирішили не перекладати українською, королева ж "перебрана", як просо (тобто перевдягнена), але зате вони можуть заслужено пишатися давнім українським словом "обрус" – діточки подивляться у словник і прочитають, що це скатертина. В книжечках "Machaon-України" мати "усіляко пестила рідну дочку", а ліс був "неходжений і небачений". Це ще добре, що вони здогадались, що "невиданный" не перекладається як "невидимий". В книжках "АСТ-Прес-Дік-Сі" королівна питається, "хто в нас найкращий у цій стороні", "серце перевертається" догори ногами, а щоб спекти колобок, слід замісити борошно – господиням на замітку. У казці Кіплінга про слоненя (видавництво "Ранок") маленького читача називають, як цуцика, "дружок", "колода валялась", "диву даєшся" – і чому б чесно не написати: "Переклад програми "Плай" Microsoft Word. Не можу не згадати свого улюбленого афоризму з "Абетки" видавництва "СІ": "Непритомний носоріг спік собі періг".

Якщо Київ, Донецьк і Харків полюбляють вражати нас солов'їною мовою, то на заході України мова і граматика зазвичай більш-менш в нормі, але дуже люблять друкувати бездарні писання графоманів. Наприклад, від збірки віршів Віри Багірової "Хай вас Бог береже", виданої загалом елітним видавництвом "Лілея-НВ" у 2001 році, можуть заболіти зуби:

– Куди йдеш, колосочку?

– Ісусику в обід.

– Що дбаєш так, корівко?

– Щоб молоко – як слід!

Щаслива піч вогняна

І стружка з-під верстак:

Ісусику та Йвану

Зварили кашу всмак.

Їв Бог вівсяну кашу,

Івась-хреститель їв.

Хвалили землю нашу

І щедроту полів.

Або, наприклад, картина, що сподобалася б маленькому Ван-Гогу:

На жовту диню сіла жабка,

В руках червоний помідор.

А на десерт – обіцяю розповісти про "Издательский Дом "ПРОФ-Пресс", що розташований в місті Ростов-на-Дону і має філію в Донецьку. Продукція цього видавництва варта окремої розмови.

Інна Волосевич

 
© агенство "Стандарт"