журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
ВИДАВНИЧА ХРОНIКА

ТЕМА НОМЕРА: «КАЗКИ I РЕАЛЬНIСТЬ»

СУБ’ЄКТИ РИНКУ

МАРКЕТИНГ

ТЕНДЕНЦІЇ

ТЕХНОЛОГІЇ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

ЦІНИ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №4, 2002

ВИДАВНИЧА ХРОНIКА

Інтелектуальний детектив епохи постмодерну

У львівському видавництві "Кальварія", відомому надзвичайно високим рівнем своїх видань, вийшов роман Євгенії Кононенко "Імітація". За новою книгою стоїть велика праця творчого колективу "Кальварії", висока повага до читачів, що вони обов'язково відчують. За результатами рейтингу "Книжка року 2001" ця книга стала другою в номінації "Красне письменство". Новий твір Євгенії Кононенко Андрій Курков вважає першою спробою якісного масового українського роману. Як казала нашому кореспонденту сама письменниця ("Книжковий огляд", №6, 2001 рік), за нинішньої конкуренції з боку телебачення писати треба цікаво, тому в "Імітації" вона намагалась поєднати якісне письмо і детектив. Книга не залишить байдужими ні шанувальників гостросюжетних творів, ні прибічників інтелектуальної літератури – кожен знайде щось цікаве для себе. Наприклад, автор пропонованої вашій увазі статті за насиченою подіями фабулою побачила характерні прикмети "доби підробки".

Наскрізна тема роману – епоха постмодерну, яку давно вже намагаються осмислити кілька поколінь філософів-психологів-соціологів-культурологів, але епоха стає по-справжньому осмисленою тільки коли минає. Отже, доба підробки, імітації життя, віртуальної реальності, царство безликих форм. Сучасна людина ніби-то робить між існуючими ідеями вільний свідомий вибір, але вона якоюсь мірою, сказати б, скалічена ними. Наприклад, головна героїня роману, мистецтвознавець Мар'яна Хрипович, для якої "імітація" є найгіршим вироком, на прохання нареченого поїхати познайомитись з його батьками відповідає: "А може, я ще повинна стати на городі у твоїх батьків копати картоплю?" – "Мар'яно, картоплю копають восени, а зараз липень..." – "Прекрасно, ти мене – мене! поставиш варити малинове варення біля примуса!" – "Якого примуса? У нас на літній кухні газовий балон..." Жінка, яка природно вважає себе незалежною повноцінною особистістю, не відчуваючи в собі ні принизливої традиції жіночності, ні потягу до господарства, ніколи б не сприйняла запрошення познайомитись з батьками як приниження своєї гідності, а у домі батьків вона би просто залишалася собою. А у Мар'яни це якийсь болючий комплекс і поза, вона тільки чекає нагоди продемонструвати і довести свої фемінізм, силу та незалежність. Згадаймо іронічний авторський вираз "свідомо незаміжня" – імітація фемінізму.

"Матуся, що пече пиріжки і щиро цікавиться кожним прожитим днем своїх діточок, уже віджила своє. Сучасні діти потребують інших мам, здатних, якщо треба, влаштувати, якщо треба, заплатити, а якщо треба, то й витягти з поганої історії". Імітація материнства. Героїні Лариса і Мар'яна були саме такими матерями для своїх синів, і один виріс егоїстичним бездумним паразитом, а інший, якого вдалося випхати за кордон, – синтетичним євророботом. Лариса і Мар'яна зображали найщиріших найкращих подруг, але насправді між ними були люте суперництво і заздрість, імітація жіночої дружби.

Коли Мар'яна від'їжджала за кордон, вона казала всім, що їде викладати "загальнослов'янський артистизм". Але згодом друзі дізналися, що насправді вона викладала російську літературу, і в'їдливо жартували, чому в її квартирі "на почесному місці не висить портрет Достоєвського?". Справді, портрет Достоєвського – в українському домі – як можна?! Викладати російську літературу – майже зрада батьківщині. Сором, який мимоволі відчувала Мар'яна, і глум її друзів відображають національний комплекс неповноцінності української еліти, здорова нація ніколи не вважає іноземну літературу ворожою, це було притаманно тільки тоталітарним режимам. Імітована форма патріотизму.

Мар'яна Хрипович ділить людей на талантів і нездар, або, ще гірше, імітаторів, сильних і нікчем, еліту і бидло, яке саме винне, що воно бидло. За словами Мар'яни, "бидло вміє тільки заздрити", і їй справді заздрили, і померла вона від руки одного з цих "бидл", який мав свою "бидлівську" трагедію.

Друзі Мар'яни, виходячи з того, що падіння під потяг не відповідає її характеру, її цупкому владному чіплянню за життя, починають розслідування і знаходять вбивцю. Сама ж Мар'яна, будучи демонстративно цинічною (так, що її друзі казали, що було б неймовірно і навіть в якомусь сенсі смішно, якби вона померла через романтичне кохання), потай писала сентиментальні вірші, і невідомо – чи були імітацією вірші, а чи цинізм, а, може, ні те, ні інше?

Такі складні питання постають за захоплюючою всю увагу читача кримінальною історією про приватне розслідування загибелі жінки. Отже, детектив може бути не тільки цікавим, а й інтелектуальним, і прочитати "Імітацію", без сумніву, варто.

Інна Волосевич

 
© агенство "Стандарт"