журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
рубрики
КОЛОНКА ШЕФ-РЕДАКТОРА

(A] ТЕМА НОМЕРА DIRECT-MARKETING

[В) МАРКЕТИНГ РЫНКИ

(В] МАРКЕТИНГ ИССЛЕДОВАНИЯ

[С) ИСТОРИЯ КОМПАНИИ

[D) СТРАТЕГИЯ ПРОДАЖ ЛОГИСТИКА

(Е] ИДЕИ

(F] РИТЭЙЛ МЕСТОРАСПОЛОЖЕНИЕ

[F) РИТЭЙЛ МЕРЧАНДАЙЗИНГ

[F) РИТЭЙЛ ДИЗАЙН

(F] РИТЭЙЛ КАТЕГОРИЙНЫЙ МЕНЕЖДМЕНТ

[G) РЕКЛАМА И МЕДИА КАМПАНИИ

[G) РЕКЛАМА И МЕДИА ИНСТРУМЕНТЫ

НОВОСТИ

(G] РЕКЛАМА И МЕДИА СМИ

(G] РЕКЛАМА И МЕДИА ТЕЛЕКАНАЛЫ

[G) РЕКЛАМА И МЕДИА ПРОФЕССИОНАЛЫ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Новый маркетинг" – №2, 2002

(G] РЕКЛАМА И МЕДИА СМИ

Підприємлива творчість і творча підприємливість

Бізнес, який починався зі світлої голови і старої «Волги», або Спосіб мислення людини, яка поставила на ноги газету «Високий Замок»

Степан Курпіль, головний редактор газети "Високий Замок", належить до числа тих рідкісних в Україні людей, які визначають майбутнє української демократичної преси – преси, яка здатна не просто виживати, а й, постійно вдосконалюючись, процвітати в умовах ринкової економіки. Він – з тих керівників мас-медіа, які розглядають газету не як засіб для обслуговування політичних інтересів, а виключно як продукт, попит на котрий залежить від його якості. Степан Курпіль – журналіст-підприємець європейського штибу. У цьому і полягає секрет успіху його справи. Тут і відповідь на питання: чому саме у "Високий Замок" (в одну з небагатьох газет в Україні) західний інвестор не побоявся вкласти великі кошти, чому саме до "Високого Замку" незмінно високою залишається довіра споживача – читачів газети?

Стартовим капІталом були

"компартІйний ІмІдж" І "завданнЯ

украЇнськоЇ народноЇ

демократІЇ"

На газетному ринку – жорстко і мінливо, як на будь-якому іншому. Хто цього не збагнув десять років тому, той програв. І програє знову і знову, вперто чіпляючись за стандарти радянських часів, наступаючи на граблі старих уявлень про роль і завдання преси… Десять років тому я прийшла працювати в одну з львівських газет, яка тоді мала усі козирі – талановитий колектив, добру славу, чудові фінансові можливості, 200 тис. тиражу. Однак змінився головний редактор і все зійшло нанівець.

А Степану Курпілю десять років тому дісталась не газета, а руїна. Причому дісталася проти його волі. Він працював заступником головного редактора популярної тоді газети "Молода Галичина", і в творчому і в суто людському сенсі почувався дуже комфортно. До того ж, мав, за мірками того часу, досить високу зарплату. І раптом усе це залишити? Йти на удвічі менші гроші? Така була ситуація, коли тодішній голова Львівської обласної ради В'ячеслав Чорновіл запропонував йому очолити газету "Високий Замок", щойно створену на базі компартійної російськомовної "Львовской правды".

– Були страшні вагання, – згадує Степан Володимирович. – На розмову з В'ячеславом Чорноволом я йшов з наміром відмовитися. Але сталося так, що В'ячеслав Максимович відразу почав говорити про завдання, які стоять перед українською народною демократією, про те, як треба доходити до російськомовних жителів Львівщини, які тоді не знали належним чином ні української культури, ні мови, ні історії… Я дивився на нього, і язик не повертався сказати, що я не даю згоди. А поруч сиділи Михайло Косів і Микола Горинь. Останній ховав у вус усмішку, бо знав ситуацію. Тільки він пробував вставити слово, мовляв: "Він же ще…", як В'ячеслав Максимович навантажував новими актуальними завданнями. Чим більше я його слухав, тим більше було незручно відмовлятися від пропозиції. Розумів: ця людина вистраждала українську ідею, а я зараз раптом говоритиму про якусь зарплату, про те, що імідж газети не той, що я нічого не здобуваю, навпаки – втрачаю… І я промовчав. Єдине, наважився обумовити: попрацюю до сесії Львівської обласної ради, буду спрямовувати газету у потрібне русло, формуватиму її політику, а якщо мені робота не піде, від цієї посади відмовлюся. В'ячеслав Максимович сказав: "Добре. Але ви не відмовитеся". Як у воду дивився.

Прийшовши у "Високий Замок", ще якийсь час бігав у "Молоду Галичину" – з 11-го поверху на 13-й (ми тоді були в одному приміщенні). Я звик до молодіжного колективу, де емоції били через край, всі метушилися, розмахували руками, кричали. І раптом – академічний колектив, до мене протягом дня ніхто у кабінет не заходить, а якщо заходить, то довго стукає, потім просуває голову і запитує, чи можна зайти. Мене це дуже пригнічувало.

Але зрозуміло, якщо ти йдеш кудись працювати, то переймаєшся тими проблемами, з якими доводиться стикатися, тими турботами і думами, якими живе колектив. За якихось два-три місяці я вже не хотів повертатися, та й не міг це зробити: відчував, що потрібен газеті, людям, які в ній працюють. Відчував, що ми підійшли одне одному. Я втягнувся і зрозумів: "Високий Замок" – моя рідна газета.

"Високий Замок" вивезла

на шлЯх успІху стара "Волга"…

Її Степан Курпіль віддав в обмін на три кіоски. У спадок газеті дісталося дві машини, одна з них – дуже вже зношена, "рихла", от і вирішив головний редактор здійснити бартер. Власне, з цього розпочався економічний розвиток "Високого Замку". Звідки ця бізнесова жилка у людини, яка досі займалася виключно творчістю – писала і редагувала журналістські матеріали? Сам Степан Курпіль зізнається: "Ніколи не думав, що маю якісь підприємницькі нахили і що доведеться займатися господаркою". Допомогли такі риси характеру, як відповідальність і серйозне ставлення до всього, чим доводиться займатися. А ще – спостережливість, кмітливість, уміння прораховувати наперед.

Степан Курпіль вчасно зрозумів: газета – продукт, якість якого залежить від змісту (цікавих, неупереджених, правдивих, актуальних публікацій) і від форми (сучасного дизайну, якісного друку). Відтак, керівник газети не може бути сухарем-підприємцем, холодним прагматиком. І водночас, не може зосереджуватися лише на творчих моментах. Він має володіти майстерністю і журналіста, і менеджера: "відчувати" газету і, водночас, розуміти "правила гри" в економіці, політиці, суспільстві. У цьому сенсі Степан Курпіль є справді талановитою людиною.

– Якщо ти не розумієш, що газета має бути високої якості, то скільки не отримуй від влади грошей, нічого не буде. Кран перекривають – і видання приречене на зникнення. Є сумний приклад газети "За вільну Україну", яка мала майже півмільйонний тираж, прекрасний старт. Але вийшла з-під опіки влади, фінансування припинилося, і газета стрімко покотилася вниз… Ми також попросилися з-під крила Львівської обласної ради, нас зрозуміли, нам пішли назустріч. Однак свобода змусила нас бути більш відповідальними і пильними, стала стимулом до розвитку, вдосконалення, до постійного руху… Наше перше нововведення було таким: ми почали видавати в російськомовній газеті паралельно україномовний тираж. Він мав попит. "Російський" тираж зупинився на 30 тис. (і тримається на цьому рівні зараз), а україномовний сягнув 270-280 тис. Це був колосальний рекорд!

Вже тоді стало зрозумілим: газета не стане на ноги, якщо не матиме власної економічної бази. Ми взялися створювати мережу кіосків. Починали зі згаданих трьох, а тепер їх у нас понад 100 – не тільки у Львові, а й в інших містах. Ми, напевно, належимо до тих небагатьох на газетному ринку, хто вчасно зрозумів: гроші не можна просто проїдати. Скільки премій не виплачуй, їх завжди не вистачатиме, скільки зарплати не підвищуй, однаково хочеться ще більше. Знаєте, як говорять: заможний, маючи гривню, витрачає 80 копійок, а бідний – 1 грн. 20 копійок (бо ще у борги залазить).

СпасибІ труднощам,

вони – стимул до розвитку

– На якомусь етапі нас почала страшенно підводити державна друкарня. Це змусило замислитися: а чому б нам не зайнятися пошуками власної друкарні? Взялися цю тему розробляти. Газетне устаткування дуже дороге: нове менше мільйона доларів не коштує. Ми схопилися за голову: де взяти такі гроші?! Один мій колега казав: "Поганий той редактор, який не хоче стати друкарем". Слова ці запам'ятав. І почав з журналіста перетворюватися на поліграфіста: не пропускав жодної поліграфічної виставки, вивчав друкарські машини – і зараз можу з поліграфістами нормально спілкуватися їхньою мовою.

Я переглядав польські газети і бачив тенденцію: газетний ринок рухається до кольору. Розумів: нам треба думати не просто про друкарню, що забезпечить такий друк, за допомогою якого читач матиме чіткий текст і якісні фотографії в газеті, а й планувати кольорові сторінки. Ми знайшли у Швеції фірму, яка відновлювала вживані машини і продавала їх. Спочатку придбали кілька секцій друкарської машини, а потім почали нарощувати її потужність, поступово доставляючи нові секції. У роках 1995-1997 з'явилися тенденції до пожвавлення економіки: після шаленої інфляції окреслилася певна стабілізація і почав зростати рекламний ринок. Оскільки ми тоді були, по суті, монополістами на газетному ринку, то майже весь рекламний бюджет акумулювався через нашу газету, нашу фірму. Це дозволило зібрати певні кошти на цю друкарню.

– Степане Володимировичу, сьогодні, коли "Високий Замок" має європейського рівня друкарню, зі сторони здається – все було так просто…

– А насправді було чимало труднощів і перепон. Навіть чисто побутових. Довго шукали відповідне приміщення – з опаленням, водою. Коли нарешті знайшли і почали монтувати машину, з'ясувалося, що котельня, яка обслуговувала цей будинок, збанкрутувала, і ніхто не збирається її підтримувати. Нам довелося робити автономне опалення. Далі – нова проблема. Підприємство, яке здавало нам це приміщення в оренду, не могло платити за воду. Їм перекрили воду, відповідно, і нам теж. Ми взялися будувати свою гілку водопроводу… З великою бідою запускали друкарську машину. Пам'ятаю, сидимо з директором фірми, яка продала нам її, у теплих куртках, шапках, рукавицях, і гріємося горілкою, бо в друкарні неймовірно холодно. Розмовляємо, а я все прислухаюся, чи машина працює. А вона тільки заведеться і – бзиньк – зупиняється. Тільки під ранок запрацювала...

"Працюймо, Як конІ,

І живІмо, Як люди"

У когось опустилися б руки. Степан Курпіль, згадуючи роки становлення, каже без пафосу, просто: "Мені не можна було відступати". Колись Бальзак зауважив: "Той, хто шукає мільйони, вельми рідко їх знаходить. Той же, хто їх не шукає, не знаходить ніколи". Ця формула стосується і будь-якої справи, за яку береться людина. Тільки той здобуває успіх, хто працює, постійно вдосконалюється. Саме Степану Курпілю належать слова у заголовку новорічного номера "Високого Замку": "Працюймо, як коні, і живімо, як люди"…

Степан Курпіль є запереченням того, що українці менш заповзяті у бізнесі, менш підприємливі, ніж інші (хоча, до слова, цю думку українці самі ж про себе і поширюють).

– Мене бісить, коли українці скаржаться, що усі ласі шматки у бізнесі захопили інші, мовляв, куди не подивишся, якщо банкір чи підприємець – то обов'язково єврей або росіянин. А ми, мовляв, бідні й нещасні землероби й землекопи… Що за згубна звичка шукати причину у комусь! А чому б самому не зробити щось? Принаймні, спробувати. Ми ж здебільшого лише на когось нарікаємо та сподіваємося на Божу поміч. І виходить, як у тому анекдоті: три човни пропливло повз чоловіка, який потерпав від повені. Та бідолашний лише молився та просив Господа допомогти. Коли ж потонув і потрапив на той світ, то звернувся до Бога: "Господи, я ж Тебе так просив допомогти!". А Всевишній у відповідь: "Дурню, та я ж тобі три човни посилав!".

Степан Курпіль віддає належне працездатності колективу "Високого Замку", атмосфері пошуку, що панує в ньому. Поруч з ним – його дружина, відома в Україні журналістка, "Галицький лицар" Наталія Балюк. Вона і партнер, і однодумець, і генератор творчих ідей. Можна було б про це не говорити, якби цей дует не був у роботі таким вдалим, таким визначальним для розвитку газети… Ми ведемо розмову зі Степаном Володимировичем, у кабінет заходить Наталя, чує спогади, як народжувалася друкарня, і собі згадує: "Пам'ятаєш, як увесь колектив "Високого Замку" працював уночі в друкарні: люди вручну складали газету – перший кольоровий номер, віддрукований на новій машині?".

– Так, колектив розумів і підтримував задуми керівника… Ми хотіли зробити перший пробний кольоровий номер – тисячний номер нашої газети. Але машину ще повністю не змонтували, а тому треба було друкувати першу і останню сторінку в кольорі, а чорно-білу середину вкладати. І ось ми 260 тис. тиражу цілу ніч вкладали (працівники друкарні, журналісти, у тому числі і я). Це було весело! Але коли ми отримали перший кольоровий номер – це було щастя.

Степан Курпіль – керівник, який вміє цінити людей. І це також позначається на якості газети. "З творчими людьми не можна працювати за принципом: "Я сказав – і все!", – каже Степан Володимирович. – У журналістів тоді просто опускаються руки, пропадає ініціатива. Вони працюють, але без ентузіазму, без натхнення, перетворюються на ремісників. У журналістиці це трагедія". Дуже ціную те, що у переважній більшості колектив "Високого Замку" розуміє – не можна жити лише сьогоднішнім днем.

"Газета – не офІцІант,

що заглЯдаЄ в оЧІ:

"Чего изволите?"

– Успіх газети чималою мірою залежить від того, чи має редактор свою позицію і чи готовий він її відстоювати, – відповідає Степан Володимирович, коли пригадала, як він як голова Львівської організації Національної спілки журналістів і як головний реактор "Високого Замку" відстоював рішення журналістської професійної організації присудити премію "Львівська слава" посмертно Георгію Гонгадзе (тоді журналісти власними силами зібрали 10 тис. гривень і вручили їх матері загиблого журналіста). – Це не означає, що якщо ти неправий, то мусиш "впиратися рогом". У випадку з премією для Георгія Гонгадзе правда була на нашому боці і ми виявили твердість. Таку позицію і влада врешті-решт оцінить. Без позиції у газети немає майбутнього. Ми довели владі, що ми – сила. Безхребетні редактори, які завжди гнуться, беруть "під козирьок", поспішають сказати "Так!" і розбити лоба, рано чи пізно програють. Бо, якщо знову говорити економічною мовою, від їхньої безхребетності втрачається якість продукту – газети, яку вони випускають.

Безпринципність редактора позначається на всьому творчому колективі. Як би талановито і щиро не написав журналіст, редактор все знівелює у силу того, що не має ніякої позиції. І коли газета не виконує якихось замовлень, не займається політичними інтригами, то набирає доброго іміджу, їй довіряють.

– Сьогодні багато говорять про те, що і політиці, і бізнесу в Україні бракує моральності. Газета "Високий Замок" – це насамперед моральність в усьому: і в позиції головного редактора і журналістів, і у методах суто економічної діяльності. Ця моральність, мабуть, непросто вам дається, виходячи зі специфічних правил гри у суспільстві?

– Попри все газета мусить сповідувати порядність і об'єктивність. Однак треба розрізняти моральність і компроміс. Коли людина не здатна йти на компроміси (незалежно, чи це бізнесмен, чи це політик), то це дуже вперта людина, і ця впертість може бути ослячою, дурною. Компроміс важливий, якщо він не переходить межі моральності. Тільки з таким підходом можна робити бізнес. Нечесний бізнес рано чи пізно приречений на невдачу. Скажімо, в Україні досі поширена практика виплачувати зарплату в конвертах. Зрозуміло, для чого це робиться, – щоб уникнути оподаткування. Для фірми це начебто краще, для людей начебто все рівно, для держави – гірше. Насправді ж воно гірше для всіх. Зараз уже робляться відрахування до Пенсійного фонду: якщо буде нормальна пенсійна реформа, законодавство – від того, скільки людина заробляла, залежатиме її пенсія. Ми ніколи не платили зарплати підпільно, в конвертах. Ми завжди сплачували всі податки. Часом мої колеги – керівники інших підприємств, редакцій з інших регіонів – дивувалися: як ти так можеш? Можу і роблю, бо думаю про день завтрашній.

В украЇнських умовах

длЯ газети краще Інвестор

захІдний, нІж вІтЧизнЯний

Європейське мислення, хід думок Степана Курпіля, його конкретні кроки до становлення і процвітання газети й вивели на нього західного інвестора. Газетний бізнес – дуже ризикований. Це не продаж мобільних телефонів і не виробництво унітазів. Західний капітал ніколи б не вклав гроші в газету, якщо б не бачив, що вона вже є економічно потужною, що вона сама себе зробила і працює на розвиток.

– Коли у нас уже були якісна, цікава газета, друкарня, склалася власна система розповсюдження, тоді нами зацікавилися норвезькі інвестори, які працюють на ринку Польщі. Вони побачили, що ми ведемо справи, з їхньої точки зору, по-західному. У 1998 році ми уклали з ними угоду, згідно з якою вони мають права на 50 відсотків акцій – як видавець газети "Високий Замок" (засновником газети залишається первинна журналістська організація). Сьогодні ми єдині в Україні, де присутній такий потужний інвестор. Причому йдеться про відкриту інвестицію у статутний фонд. Це дозволило нам зміцнити наші позиції: ми викупили будівлю друкарні, розширили її потужності і далі їх нарощуємо. За час, що розвивався "Високий Замок" (особливо в останні роки), ми створили понад 500 робочих місць. Я думаю, в умовах безпросвітної кризи це є непоганий результат.

– На вашу думку, в українських умовах краще іноземний чи вітчизняний інвестор?

– Мені здається, що зараз інвестор, який працює на ринку преси, краще з Заходу, тому що він сповідує демократичні цінності, принципи свободи преси, не втручається в редакційну політику, його цікавлять насамперед економічні показники видавничої справи. Такого підходу немає в українських інвесторів. Вони розглядають газету як засіб політичної боротьби, а не як засіб економічного зростання. Щоб зламати ситуацію, щоб впливати на неї, журналістам треба йти у владу, змінювати законодавство так, щоб врешті-решт суспільство отримувало від преси правдиву, неупереджену, об'єктивну інформацію – неотруйний, якісний продукт.

Тетяна Вергелес

 
© агенство "Стандарт"