журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
10 НАЙВАЖЛИВІШИХ ПОДІЙ КНИЖКОВОГО РИНКУ 2001 р.

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

ТЕНДЕНЦІЇ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

ІНФРАСТРУКТУРА

РИНОК РУКОПИСІВ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №12, 2001

ТЕНДЕНЦІЇ

Спілка письменників – творче братство, «врагі народа» чи збіговисько літніх людей?

16 жовтня в концертному залі Будинку художника розпочав роботу III з'їзд письменників України, що, без сумнівів, також став однією з помітних подій 2001 року. Для мене особисто він запам'ятався ще й тим, що, ледве встигнувши взяти інтерв'ю стосовно перспектив СПУ у майбутнього її голови Володимира Яворівського, а також у непримиренного її супротивника й критика Олеся Бузини, я потрапив у вир зовсім інших і геть неприємних подій, внаслідок чого був відірваний від активного життя понад два місяці. Щиро вдячний всім, хто допоміг мені в скрутні часи звестися на ноги, і, повертаючись до "Книжкового огляду", пропоную згадувані вище матеріали.

"Книжковий огляд": Пане Володимире, у своєму виступі ви висловили сподівання на те, що спілка письменників має шанси стати символом відродження. Прокоментуйте ці слова.

Володимир Яворівський: Можливо, не зовсім етично було говорити про це в своєму колі, але я скажу, що якби не письменники, а потім і та ж спілка, при всіх претензіях до неї, треба ще подумати, чи відбулася б мирна національна революція? Чи була б ця влада, чи існував би статус Президента? Ось що я мав на увазі, коли казав, що спілка залишиться символом. Бо в коридорах спілки народився Народний Рух; звідти, власне, починалася перебудова, і влада не повинна про це забувати. До неї треба не навприсядки бігати, а потрібно постійно їй про це нагадувати, тоді в неї буде інше ставлення до письменників і взагалі до інтелігенції.

"КО": Що ви думаєте з приводу зауваження Євгена Пашковського, що спілці скоро може "настати хана"?

В.Я.: Може настати хана тій спілці, якою вона була вчора і якою почасти залишається сьогодні. Але якщо вона модифікується в творчу нормальну організацію, куди людина зможе прийти для того, щоб поговорити зі своїми колегами, прочитати те, що пишеться (а це в спілці ніколи не культивувалося), якщо буде отаке літературне товариство, братство із касою взаємодопомоги, із нормальним статусом етики, моралі, то вона, себто спілка, існуватиме. Скажімо, я щось написав, то до кого ж я піду? Я піду до тих професійних людей, які послухають першими і скажуть свою думку. Наприклад: "Ти написав дурницю". От статус спілки. А вона була просто репресивним органом, який з одного боку пригнічував, але з другого за це щось давали – квартиру, путівочку, орденочок якийсь через спілку... Такою вона, звичайно, не потрібна, бо нічого ділити. А як у творче товариство я у неї вірю.

"КО": Один з делегатів – Левко Різник – цілком слушно зауважив, що ніхто чомусь не говорить про книговидання, а особливо – книгорозповсюдження. Що могла би спілка, реформувавшись, зробити в цьому напрямку?

В.Я.: Про що б ми не говорили, все виходить на єдину позицію – ставлення влади до української інтелігенції і до творчості. Я не тільки Президента маю на увазі, а всі гілки влади, у тому числі й Верховну Раду. Всім зрозуміло, що треба прийняти нормальний закон про книговидання. Вийшла у мене книжка "Що ж ми за народ такий?", я зробив усе можливе, щоб вона була якнайдешевшою. Її собівартість близько 3 грн. Я зайшов у магазин, вона продається за 12 грн. Тобто "накрутки" – це одне, але існує абсолютний волюнтаризм торгівлі, представники якої не відчувають конкуренції. А залежить все від законодавства, від влади. Але що ми зробимо, як ми маєм таку Верховну Раду? Яка й досі вважає, що "пісатєлі – ето врагі народа"...

"Книжковий огляд": Пане Олесю, якими є ваші враження від побаченого тут? Зрештою, якими є ваші прогнози стосовно майбутнього спілки письменників?

Олесь Бузина: Я побачив сьогодні невтішну картину. Це можна назвати "присмерки колишніх богів". Вони самі вже знають, що їх чекає далі. У виступі пана Дрозда було визнано, що їх не тому вчили і управляти своїм майном вони не можуть. Це перш за все були господарчі збори з приводу того, як вони погано управляють гігантським майном спілки; про те, як воно в них пливе з рук. Власне кажучи, люди, які погано тримають в руках майно, втрачають все. Зараз доводиться, що спілка не може існувати як нормальний механізм не тому, що, скажімо, Мушкетик поганий чи ще хтось. Вона просто пережила свій час. Вона вмирає, як динозавр. Члени спілки навіть не можуть порахувати, який у них з'їзд. Вони пишуть "Третій з'їзд письменників незалежної України". Пробачте, але десятий з'їзд – останній при радянській владі – був у квітні 1991 року. Тоді ще не було незалежності України, а після її виникнення вони встигли провести з'їзд у 1996 році і ось зараз. Так який же це з'їзд? Це каже про той стан, у якому знаходяться ці переважно літні й дуже літні люди.

"КО": На ваш погляд, якби до влади у спілці письменників прийшла нова прогресивна людина, чи могло би це змінити ситуацію на краще?

О.Б.: Що таке "прогресивна людина"? Та, яка буде комусь із небагатьох роздавати можливість друкуватися за рахунок тих зборів, які вони планують мати з Будинків творчості в Ялті чи Ірпені, якщо, звичайно, виженуть звідти хуліганів, котрі, за їхніми ж свідченнями, "посилають" їх? Ну так що, вони зберуть гроші, комусь віддаватимуть їх на книжки, які знову не продаватимуться, – і це буде прогресивно? Між письменником і видавцем може існувати один посередник – літературний агент, може не існувати взагалі ніяких посередників. Хороший письменник може бути навіть власним видавцем. Даніель Дефо видавав себе сам, чому про це забувають? Він ні з ким не ділився прибутком, бо був дійсно "касовим" письменником.

Інтерв'ю провів Анатолій Лучка

 
© агенство "Стандарт"