журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
10 НАЙВАЖЛИВІШИХ ПОДІЙ КНИЖКОВОГО РИНКУ 2001 р.

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

ТЕНДЕНЦІЇ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

ІНФРАСТРУКТУРА

РИНОК РУКОПИСІВ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №12, 2001

10 НАЙВАЖЛИВІШИХ ПОДІЙ КНИЖКОВОГО РИНКУ 2001 р.

Оксана Забужко: «Спілкування від серця й до серця є найдієвішою рекламою»

Певно, найяскравішою і найважливішою подією року, що минає, став львівський Форум видавців. Він подарував, як і було обіцяно організаторами, відчуття дивовижного свята, зітканого із зустрічей та спілкування з тими, хто пише, видає, продає чи купує гарні книжки. Несподіванки чигали навіть у поїзді "Львів–Київ", яким ми верталися з міста лева й ягняти. Скажімо, чарівна кобіта з величезним букетом, яка в останню мить таки встигла до потягу, виявилась Оксаною Забужко. Ми скористалися нагодою для інтерв'ю.

"Книжковий огляд": Пані Оксано, передусім, якими є ваші враження від цьогорічного Форуму порівняно з попередніми?

Оксана Забужко: Бачите, я загалом якось досить песимістично наставлена стосовно всього, що діється з українським книговиданням, зокрема, із розвитком українських книжкових ярмарків. Себто, ми маємо їх нібито й багато, але так, щоби бодай один цілковито відповідав європейським стандартам, – звичайно, годі про це й мріяти. Порівнюю я, власне, не стільки з минулорічним Форумом, скільки зі значно свіжішим досвідом – травневим Празьким книжковим ярмарком, де я презентувала чеський переклад "Польових досліджень з українського сексу". Стає просто сумно. Чому? З усіх наших книжкових ярмарків львівський – єдиний, який прагне працювати за справді європейськими стандартами, тобто робиться все, аби перетворити ярмарок на культурну подію, а не просто на бізнесову акцію, де видавці збираються докупи, обмінюються досвідом, "контачать", складають угоди і т.д. А тут – справді акція громадсько-культурного значення. Будь-який книжковий ярмарок у цивілізованій країні, де книговидання є давньою традицією, є культурною подією, на яку купують абонемент, на яку з'їжджаються люди з родинами з цілої країни – і не стільки для того, щоб потовктися по книжкових рядах і купити книжку за ціною виробника, а для того, щоб взяти безпосередню участь у культурній програмі, відчути дотичність до зустрічей з живими авторами, відвідати презентації книжок тощо. Львівський Форум – єдиний з-поміж усіх українських ярмарків, на якому вся ця атмосфера є. Справді єдиний, бо ні харківський, ні київський ще й близько не підступалися навіть до самої ідеї витворення такої атмосфери.

"КО": Пригадується, що на цьогорічному "Книжковому світі" у Києві автори таки були. Зокрема, на стенд одного видавництва були запрошені Юрко Покальчук, Олесь Ульяненко, Євгенія Кононенко, Василь Кожелянко, Леонід Кононович та інші не менш знані письменники. Їм довелося сидіти й медитувати, бо майже ніхто з відвідувачів (яких було не так вже й багато) не звертав на них уваги. Уявіть собі цю ситуацію.

О.З.: Жах. Бачте, тут є ще ось такий момент. У Львові дуже вдячна, інтелігентна публіка, не розбещена наявністю своєї Петрівки чи "чорного Квадрата", де в будь-яку пору приступні будь-які книжки, були б гроші. Але, я думаю, тут не тільки це. Тут є й певна атмосфера, яка людей приваблює. Форуму чекають, як театрального фестивалю. Це справді те, чим живе все місто. І це традиція, якої за один день не створиш. Я думаю, те, що у Києві бідні загублені автори сиділи, як звірі в зоопарку у вольєрах, і ніхто навіть не тямив, що до них треба підійти, – це вина і реклами, і організації. Даруйте, але коли ви оголошуєте творчий вечір якогось автора, скажімо, Богдана Жолдака, то люди на нього приходять.

"КО": І не просто приходять, але після спілкування з автором залюбки купують його книжки.

О.З.: Це абсолютно нормальна акція того, що називається книжковим паблісіті і чим повинен володіти будь-який видавець, а не просто садовити людей на показ – "витрішки продавати". Чому письменник в Україні має вчити видавців, тоді коли повинно бути навпаки і справа письменника – тільки текст продукувати, а не розповідати при цьому видавцям, що потім з цим текстом, вже оприлюдненим у книжковому вигляді, треба робити?

"КО": До речі, дуже цікавим мені видається досвід братів Капранових, які абсолютно нестандартно презентували власну книжку "Кобзар-2000".

О.З.: Я з великим інтересом і симпатією ставлюсь до них. Мені імпонує те, що вони роблять, саме за енергією, за натиском і нормальним діловим підходом. Я не була на їхній презентації, на жаль, бо мене просто "роздерли на шматки", але я щиро хотіла там побувати.

"КО": Вони організували справжнісіньке шоу з потопленням ляльок в акваріумі, кажучи, що це – відьми, й проводячи несподівані паралелі з українськими жінками.

О.З.: Це все дуже симпатично. Презентація – це окремий жанр. І тут ми переходимо до проблеми організації самого ярмарку. Тому що для такого роду презентації, для хепенінга, хол на другому поверсі, де це було призначено, все-таки не найвідповідніше місце. Хепенінг вимагає простору.

"КО": Дійсно, хол був переповнений.

О.З.: Отже ми впираємось у проблему місця. Ми починали говорити з Праги, де справді завидки беруть і серце кров'ю обливається, коли заходили у павільйон, даруйте, як Виставка досягнень народного господарства. Колосальні площі – у центрі Праги! Одночасно йде ціла купа акцій, причому – акцій міжнародних. Празький ярмарок вважається найбільшим у Східній та Центральній Європі, себто задіяно безліч країн-учасників. України, звичайно, і не стояло. Минулого року все-таки був український стенд, а цього року – ні.

Якщо знову взятись до порівнянь, то порівняння жодного з цим бідолашним львівським Палацом мистецтв, де людей заганяли через якийсь чорний хід, через якісь задні сходи. Треба було піднятись на третій поверх, а тоді через юрбу і тичку якось проштовхатись на перший і аж там тільки була інформація. I'm sorry, але ця інформація має бути відразу ж при вході. Вибачте, ярмарок, але ж не до такої міри, не сільський же.

"КО": Як сказав один критик, "сільське свято на галявині"...

О.З.: Абсолютно справедливо. Такі елементарні речі, як легенда – в картографічному значенні, тобто план, що інформує, де, хто і як розміщений, – повинна бути не в якомусь пунктику, до якого дійти можна хіба після двох годин штовханини, а має висіти при вході, на стінах, всюди, щоби будь-яка людина зупинилась і побачила те, що їй треба, що їй цікаво. Так само, як і програма заходів, між іншим. Вона так само мала бути приступна кожному дорослому "притомному" львів'янинові. Більше того, я вважаю, що ця програма заходів мала би бути роздрукована у місцевій пресі попередньо. Це вже я знаю з відгуків людей, які були на моєму вечорі, а потім підходили й казали: "Я зовсім випадково дізналась (-вся)". Видавництво "Факт" розклеїло афіші, але ж народ не бігає весь час по місті, роздивляючись афіші: "А чи не приїхала знову Забужко?" (це Жадан так видурнювався з приводу моєї харківської презентації).

Тобто, до цієї публіки, яка дійсно творить тло ярмарку, тло культурного дійства національного значення, до цієї публіки треба би було більшої уваги і поваги. Я не кажу про масштаб Праги і Львова, цих двох різних ярмарків. Звичайно, де нам братися. Але принаймні рівень культури ставлення до відвідувачів – це вже теж-таки від нас залежить.

"КО": Відійдемо від теми Форуму. Ви щойно згадали Сергія Жадана. Знаючи про ваші непрості стосунки з багатьма українськими письменниками, цікаво було би почути про ваші читацькі уподобання (йдеться про сучасну українську літературу).

О.З.: Поетів гарних і різних у нас чимало. Я не просто шаную, а трепетно стежу за Василем Герасим'юком. Шаную і ціную – це трохи різні речі. Я апріорно шаную будь-яку людину, яка сиділа, пріла й написала грубий роман. Адже всякий труд заслуговує на повагу. Існує певна різниця в термінології. Так, я шаную людину, яка не пиячила по сутеренах, розповідаючи, яка вона геніальна, а сіла й щось створила. А ціную як письменників тих, чиї твори мені близькі, мені імпонують, до яких я справді ставлюся скидаючи капелюха. Тут ціле гроно молодших поетів, які гріють серце. Можна почати зі Львова – Назар Федорак, ціла група цікавих дівчат – Савка, Кіяновська, Петросаняк. А Жадана я люблю давно, і я його, що називається, "вичислила" ще по першій книжці, трохи чи не по першій публікації. Я його зафіксувала як людину зі своїм голосом, ще коли він був "зеленим" студентом, і за його розвитком я також трепетно стежу. Дай йому Боже, адже до тридцяти років дуже страшно зурочити. Всякий ранній успіх є дуже серйозним випробуванням, далеко не всі це витримують.

"КО": А коли ви почали друкуватись?

О.З.: Зовсім з незапам'ятних часів. Перша публікація була в 10 років. Мене взагалі "сватали" на вундеркінда, я з пресою вже багато на цю тему спілкувалась.

"КО": Перераховуючи письменників, що перед ними ви ладні скинути капелюха, ви не згадали жодного прозаїка. Як кажуть французи, comme par hasard.

О.З.: Мені здається, що через відсутність серйозної літературної критики у нас залишається недооціненим такий несамовито самобутній автор, як на мене – дуже високого рівня, як Юрко Винничук. У принципі, майже все, що він робить (я не кажу про якісь дурниці з порнографічними газетами) – це тексти дуже високої професійної кваліфікації. Це справді добра література. Тим не менше, цей автор абсолютно, що називається, "нерозкручений", хоча його могли би прекрасно читати в електричках від Донецька, Слов'янська й Артемовська – і до Чопа включно.

"КО": За якими критеріями, на вашу думку, оцінюють творчість потенційно успішного письменника ті, хто здатен вкласти в його "розкрутку" гроші?

О.З.: Я не знаю, за якими критеріями щось потрапляє в поле зору, а щось – ні, але, слава Богу, у нашій культурі і книжковій реальності вже з'явилось явище, яке ніякою "розкруткою" не купиш. У нас з'явився читач, який, що називається, "голосує рубльом". Ви можете вкладати в когось бозна-які "бабки", можете з ранку до вечора промивати цьому читачеві мізки з екранів на всіх каналах... Ви можете домогтися тільки того, що він купить книжку; але він не скаже друзям, знайомим і родичам, що книжка гарна, якщо його обдурити. А тільки оце спілкування від серця й до серця і є найдієвішою рекламою. Книжковий ринок має дуже багато мінусів – у тому числі й для письменника. Скажімо, не конче мені хотілося все кидати і їхати до Львова, та ще й не зовсім здоровою. Але немає на то роботи, це – робота, так треба. Однак при тому всьому, слава Богу, є великий, дуже великий критерій, є оцей самий читач, якого не здуриш.

Інтерв'ю провів Анатолій Лучка

 
© агенство "Стандарт"