журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

IНФРАСТРУКТУРА РИНКУ

ЛІТЕРАТУРНЕ ЖИТТЯ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №2, 2001

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

Олег Погребний: «Дитяча література сама прокладає собі шлях»

Фірма "Махаон-Україна" є найбільшим в Україні видавцем і продавцем дитячої літератури, яка складає 90% усього асортименту. На запитання "Книжкового огляду" стосовно основних тенденцій та пріоритетів розвитку цього напрямку книговидання відповідають директор видавництва Олег Погребний та головний редактор Людмила Слабошпицька.

"Книжковий огляд": Як ви оцінюєте сучасний ринок дитячої літератури України і місце вашого видавництва в ньому?

Людмила Слабошпицька: На сьогодні, як нам здається, ринок дитячої української літератури дуже й дуже бідний. Переважно книжки, на які є попит і які мають успіх у нашого читача, – видані в Росії. Це зумовлює і ціни, і якість, тож на цей факт доводиться зважати. Коли ми почали працювати, ринкова ніша потроху стала заповнюватися. Ми видаємо книжки виключно українською мовою, і вони мають дуже широкий розголос і успіх не тільки в нашій країні, а й на Заході. Ми працюємо з багатьма відомими видавництвами з усього світу, робимо переклади, і на ці книжки, яких взагалі не було українською мовою, скажімо наші енциклопедії і різноманітні довідникові видання, спостерігаємо великий попит. Досвід нашої роботи свідчить, що українська книжка дуже потрібна читачеві.

"КО": Про які новинки вашого видавництва ви б могли розповісти?

Л.С.: Передусім, найцікавіше, що ми видаємо, – це енциклопедії, яких було запропоновано нашим читачам вже близько 15-ти. Кожна з них розрахована на певний вік, відрізняється і форматом, і змістом, й ілюстраціями, але об'єднує їх те, що подається інформація "про все на світі".

Олег Погребний: Зокрема, можна назвати "Історичну енциклопедію", "Велику ілюстровану енциклопедію школяра", "Про все на світі", "Все про тварин", "Світ природи", "Світ історії", "Світ географії". "Твоя перша енциклопедія" (для малят), "Довкілля", "Комахи", "Є собаки усілякі"…

Л.С.: Зараз у нас в роботі видання "Незвичайна подорож навколо світу". Це, власне, повний географічний атлас, що охоплює всі країни, які тільки є на світі. Він дуже цікаво побудований. Я не боюся повторювати, що українські видавці часто винаходять велосипед. Структура такої книжки як енциклопедія розроблена дуже давно, в тому числі і в нашій країні. Що ж до іноземних, які ми перекладаємо, то в них ураховано і весь попередній досвід складання таких видань і водночас міститься новітня інформація. Адже наші читачі – діти свого часу: всі вони використовують інформацію з телебачення, майже всі опанували комп'ютер. Безумовно, вони – акселерати. Знаю це з власного досвіду.

Крім цього ми займаємося виданням навчальної літератури, тобто також намагаємося допомагати школі. Причому залучаємо до цієї праці вельми відомих українських авторів; наскільки можливо – співпрацюємо з Міністерством науки і освіти. В цій установі є прихильники нашої діяльності. Ми видали найкращий на сьогодні підручник в Україні – М. Богданович "Математика. 1 клас", дуже потрібне видання. Адже за офіційними даними, цього року в школу йде 1 мільйон першокласників.

"КО": Яким накладом вийшов цей підручник?

Л.С.: Поки що 10 тис., тому що він вийшов як експериментальний. Хоча авторитет М. Богдановича й не підлягає сумніву, але перед тим як видати більший тираж, ми провадимо додаткові дослідження, конференції тощо. З іншого боку, ми не можемо в цьому напрямку конкурувати з таким "монстром" як "Освіта". Це видавництво все своє свідоме життя, а саме 80 років, спеціалізується на підручниках, які дійсно високого рівня, вивірені, на них вчилося не одне покоління дітей. Тож "освітянські" підручники без конкурсу, без жодного обговорення відразу йдуть у школи. Але для шестиліток підручник "Освіти" застарілий, з цим погодилися і в Міннаукиосвіти. Звичайно, можна було б його перемалювати, переробити, однак очевидно, що він поступається підручникові М. Богдановича, створеному за новітніми методиками. Апробація провадиться в п'яти областях, від підручника – всі в захваті.

"КО": Однією з найважливіших проблем, що з ними стикається кожен видавець дитячої літератури, є художнє оформлення, зокрема ілюстративні матеріали.

Л.С.: Тут ми працюємо в двох напрямках. Наші власні книжки ілюструються найкращими київськими художниками. У всіх ліцензійних роботах оформлення зберігається, хоча деякі ілюстрації нам і не подобаються. Але в багатьох країнах ці видання мають успіх, тож і ми все залишаємо без змін. Одного разу нам навіть дорікнули: "Ай-ай-ай, ми купили книжку, а там такі страшні Баби-Яги, такі страшні люди, що дитина оминала ці сторінки; такі малюнки не відповідають менталітетові української дитини…". Тут можна погодитися, а можна й заперечити, бо українська дитина все ж таки живе в світовому контексті. І зараз усі відстані настільки скорочені, а з Інтернетом їх і взагалі вже не існує: мій син, наприклад, постійно спілкується з хлопчиком із Бостона. То чому б українським дітям не побачити, що робиться на білому світі?

"КО": До речі, дехто з психологів вважає, що "нинішні діти" – покоління "молодих безпощадних вовків". Напевно, не випадково такими популярними є книжки Григорія Остера та різноманітні "страшилки"?

О.П.: Можливо, але ми це не практикуємо. "Страшилок" ми не робимо, наші книжки, навпаки, всі дуже добрі. Навіть кінець казки "Червоний капелюшок" ми подали так, що дитина особливо не засмучується. Тобто натиску на те, що діти зараз полюбляють страшне, ми зовсім не робимо. Зараз і так всі роздратовані: й діти, й дорослі, – якщо нагнітати атмосферу ще й у книжках, то добра це не дасть. Наш напрямок і в ілюстраціях, і в змісті – спокійні заколисувальні казки зі щасливим кінцем. А комікси і розмальовки, які ми випускаємо, – дуже веселі. Навіть з мультфільму "Том і Джері", який насправді є доволі садистичним, вибрано найбільш гуманні моменти. Тобто ми намагаємося в наших виданнях обійтися без елементів жорстокості.

Л.С.: Я хочу до цього додати ще два слова. Ми зробили дуже гарну книжечку колискових, а в процесі підготовки переглянули багато великих видань подібного змісту. Уявіть собі, ми тут усі з острахом читали народні колискові, і я не знаю, чому казкові діти такі страшні. А візьміть будь-яку українську казку, – це ж просто жах. Ми це переробляємо, і всі страшні моменти робимо просто приємними.

"КО": Я зараз згадав одну з дитячих книжок, що потрапила мені нещодавно до рук. Я навмання розкрив її і прочитав таку історію. Маленька дівчинка пішла до крамниці по хліб і довго не поверталася. Мати вже почала турбуватися, аж раптом у двері постукали. Вона відчинила і побачила відро, в якому лежали руки і записка: "Мамо, я прийшла". Уявіть собі дітей, які це читають.

Л.С.: Ні, це вже занадто, у нас такого немає! Але ось, наприклад, колисанка: "Отам ходить котик, а давай його вловимо, здеремо з нього шкурку і накриємо дитинку…". Ми тут всі ходили під враженням і обурювалися. Це ж немовля, і йому вже зараз навівають думку, що з котика треба шкурку здерти. Тож треба ще з'ясувати, хто жорстокий – ми чи наші діти.

"КО": Чому ви обрали саме цей напрямок діяльності?

О.П.: Ми займаємося книжковою справою вже давно. Людмила Пилипівна працювала в "Освіті", я – в книготорговельній фірмі, яка нічого не видавала. За динамікою продажу було видно, що це вельми перспективний напрямок: батьки завжди купували й купуватимуть книжки своїм дітям. І ми пішли цим шляхом – заповнювати нішу, яка була вільною в той час, коли ми розпочинали. Зараз вже можна сказати, що ми діяли абсолютно правильно.

"КО": Якось Віктор Мережко в розмові з Андроном Кончаловським вигукнув: "Ви уявляєтє, ми займаємося справою, яка нам подобається, і нам за це ще й гроші платять!". Ви відчуваєте подібне задоволення від власної праці?

Л.С.: Так, саме це відчуваємо й ми, а справа наша нам не просто подобається, ми її палко любимо.

О.П.: Я повністю з цим погоджуюсь. Але, на жаль, не всі поділяють цю любов. Наша держава нас не підтримує, всього доводиться досягати власними силами.

"КО": Взагалі, у мене таке враження, що люди, які видають дитячу літературу, переважно – не випадкові. Досить згадати Івана Малковича та його видавництво "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА". Хоча й виходить там не надто багато книжок, але яких!

О.П.: Ні, зараз час Івана Малковича минає. Він – прекрасна творча особистість, але сам доводить, що не є бізнесменом. Тобто книжки він робить дуже гарні, але продати їх, все прорахувати – не може. Те ж саме можна сказати й про "Веселку"; якщо держава не фінансує, то жодне старе видавництво сьогодні вижити не спроможне. Натомість успішно працюють на ринку нові молоді видавництва, які перейшли з однієї форми роботи на іншу. Раніше ж ніхто не прораховував – яким має бути тираж, якою – ціна, хто купить цю книжку. Зараз "на плаву" саме той, хто займається цими дослідженнями якнайсерйозніше.

Л.С.: Хочу ще дещо сказати з приводу філософського підгрунтя нашої діяльності. Зробити дитячу книжку – дуже дорогий процес, тому що вона кольорова (а в Україні кольоровий друк коштує неймовірно дорого), вона потребує відповідного паперу тощо. Коли ми починали працювати з дитячими виданнями, у нас (ніде правди діти) була спокуса піти протоптаною стежкою, сфокусувавши увагу на тому, чим займаються "А.С.К." й подібні видавництва, тобто на навчальній літературі, яку стовідсотково куплять. Але ми відмовилися від цього і спочатку страшенно ризикували. Можете повірити, ще й сьогодні, якщо ми хочемо втілити якийсь новий проект, то спершу довго обговорюємо між собою, потім ідуть зовнішні контакти. У нас немає такого, щоб перед 1 вересня видати посібник чи підручник, а потім півроку рахувати ті гроші. Буває й так, що ми робимо на якусь книжку ставку, знаючи, що в інших країнах це – справжнісінький бестселер, а вона зависає.

"КО": Якою є ваша маркетингова політика? Наскільки успішні ваші видавничі проекти?

О.П.: Ми враховуємо свій досвід. Коли ми починали, то не мали жодної власної книжки. Зараз ми вже знаємо, як продаються видання в палітурці чи в обкладинці, який попит на енциклопедії, казки чи вірші. Ми вчилися на власних помилках, і розповідати про це не будемо. Сьогодні промахів у нас фактично немає: все, що робимо, має успішні позиції. Важче з навчальною літературою, що зумовлено довгим періодом апробації й визнання. А дитяча література, яку ніхто нікого не зобов'язує купувати, сама прокладає собі шлях.

Л.С.: До того ж у нас дуже тісні зв'язки з оптовою торгівлею, звідки до нас надходить інформація – що й де саме потрібно. Таким чином ми досліджуємо попит на нашу літературу на території всієї України і, виходячи з цього, плануємо майбутні проекти.

"КО": Чи існує, на ваш погляд, сьогодні дефіцит дитячої книжки в Україні?

О.П.: Якщо виходити з досвіду нашого видавництва, то найбільший дефіцит – це казки. У нас є невеличкі видання, але немає великих збірок з гарними ілюстраціями. Ми випустили близько 30 малоформатних книжок із казками та віршами, всі вони розійшлися. Зараз зростає попит на подарункові, дорогі книжки. Люди вже починають збирати бібліотеки для дітей. Тож ми з енциклопедій будемо поступово переорієнтовуватися на цей напрямок. Крім того ми започаткували серію "Шкільна бібліотека". Вийшла перша книжка – роман Павла Загребельного "Диво".

"КО": До речі, яких класиків жанру найбільше запитують?

Л.С.: Ви знаєте, українських класиків жанру зараз видають багато видавництв, і на них є певний попит. Але видання ці виходять незначними накладами і коштують досить дорого, що пов'язано з багатьма державними проблемами. Тож сказати, що вони йдуть "нарозхват", не зовсім відповідало б дійсності. Але нам все одно хотілося щось зробити в цьому напрямку, бо як же так: жити й працювати в Україні і не видавати українських письменників? Після довгих роздумів ми вирішили піти трішки іншим шляхом – зробити "Шкільну бібліотеку". Все-таки це те, що будуть купувати, і ми маємо про це думати. З нами дуже плідно співпрацювали представники з Міністерства освіти, спільними зусиллями ми визначили перші етапи, які необхідно виконати. Власне, назва "Шкільна бібліотека" належить "Веселці", тож ми найменували свою серію "100 кращих творів українського письменства". Як уже сказав Олег Григорович, вийшла перша книжка – "Диво" Павла Загребельного. Видання дуже гарне, автор страшенно задоволений тим, як ми його зробили. І вийшло воно в нас зовсім недороге – 9 грн.: книжка на 600 сторінок у палітурці. Мета наша – щоби ця бібліотека була дешева і доступна всім дітям. Наступним у цій серії йде Григір Тютюнник, потім Василь Земляк, потім такі класики як Панас Мирний, Іван Франко. Причому передмови до видань пишуть відомі письменники, критики й літературнознавці: Анатолій Шевченко, Роман Іваничук, Михайло Слабошпицький.

Крім цього ми видаємо серію "Почитай мені казочку", там 16 сторінок усього, книжечки маленькі, але дуже яскраво розмальовані. На них великий попит, тож ми вирішили зробити ще й серію "Почитай мені віршик". Я назву імена тих, хто погодився співпрацювати з нами: Ліна Костенко, Павло Мовчан, Любов Голота, Ірина Жиленко, Микола Вінграновський, Дмитро Павличко. Ідуть один-два віршики з гарними ілюстраціями, і діти їх читають з величезним задоволенням. Таким чином у них з наймолодшого віку формується смак. Адже зараз часто трапляється таке, що наче й книжка гарна, але почитаєш вірші – просто жах. Тут треба бути дуже обережним.

"КО": Чи видаєте ви твори авторів молодшого покоління?

Л.С.: Так. Наприклад, ми співпрацюємо з Андрієм Курковим. Він надав нам ексклюзивне право на видання його казок українською мовою. Вони вже видавалися в Росії і мали там неабиякий успіх. Його твори дуже оригінальні, наповнені якимись "катавасіями", "челухоносиками" та різними абракадабрами, що їх зараз дуже полюбляє дітлашня. Поза тим ми починаємо думати і про "дорослу" літературу.

"КО": Так, керівник проекту "Коронація слова" Володимир Даниленко повідомив нам, що саме у вашому видавництві побачили світ книжки лавреатів 1-ої та 2-ої премій цього конкурсу – трилери Алли Сєрової та Ірен Роздобудько.

Л.С.: Це наш перший досвід у виданні літератури для дорослих. Та коли нам запропонували, ми все ж таки вирішили спробувати. Сумніви були тільки щодо реалізації книжок. Ви ж розумієте, що не так просто на тлі того безумства детективних і трилерних книжок, які завезено з Росії, вийти на ринок з нікому не відомими авторами і фактично з нерекламованими книжками. Проте ми ризикнули… Якщо ж говорити про наші власні проекти, то вже можна сказати, що за першої ж можливості ми запустимо серію "Модерна толока". Це – молоді, знані в Україні, я б навіть сказала скандальні якоюсь мірою, – імена. Олесь Ульяненко дав нам свій новий роман "Син тіні". Серед потенційних авторів також Юрій Винничук, Оксана Забужко. Звичайно, наклади не будуть великі, це все робитиметься для душі.

"КО": Чи слідкуєте ви за діями ваших потенційних конкурентів?

О.П.: Мало того, ми з ними дружимо.

Л.С.: У нас гарні стосунки з Іваном Малковичем. Ми зустрічаємося, спілкуємося, радимося. Навіть маємо намір на якомусь етапі попрацювати разом; з його художниками спілкуємося. А директор "АСТ-Прес-Дік-Сі" Василь Гусак – то взагалі наш дуже гарний товариш, так само як і директор фірми "Орфей" Костянтин Клімашенко.

О.П.: Фірма "Орфей" торгує нашим товаром у великих обсягах, ми ж пропонуємо їм брати участь у наших тиражах, на що вони охоче погоджуються.

Л.С.: З великою увагою ми спостерігаємо за діями видавництва "Школа", яке швидко набирає обертів і сьогодні видає багато літератури, що перегукується з нашою. Тут не йдеться про якісь конкурентні претензії, просто цікаво дивитися, як потужно розвивається нове видавництво.

"КО": Що б ви насамкінець хотіли сказати всім батькам і дітям України?

Л.С.: Найперше, що я хочу сказати, – ми видали незвичайну книжку "Знай свої права, дитино". Ще 1989 року Україна підписала Конвенцію про права дитини. Ми твердо переконані, що правову освіту дітей треба починати з найменшого віку. Аналогів цієї книжки в Україні, а може й за її межами, немає. Статті Конвенції чудово проілюстровано малюнками художниці Лариси Гончарової та віршами знаної поетеси Ірини Жиленко. Гадаю, це видання варте уваги всіх батьків і дітей.

О.П.: А я хотів би побажати батькам і дітям якомога більше читати, а державі – навести лад з податками, тому що книга реально вже подорожчала на 10%. Якщо ж буде прийнято закони, які вже давно підготовлено (просто у когось не здіймається рука, щоб їх затвердити), то книжка подешевшає на 20-25%. Отже ми зможемо зберегти ціни і видавати ще більше.

Інтерв'ю провів В'ячеслав Доля

 
© агенство "Стандарт"