журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

IНФРАСТРУКТУРА РИНКУ

ЛІТЕРАТУРНЕ ЖИТТЯ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №2, 2001

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

Дитяча книжка: камінці у спільний город

Директор Книжкової палати України Микола Сенченко на запитання "Книжкового огляду" стосовно найбільшого розчарування 2000 року в сфері книговидання відповів: "90 назв книжок на 7 мільйонів школярів – це багато чи мало? Відчуваю це навіть на власній родині: донька ходить у 3 клас, і для цього віку фактично немає книжок українською мовою, які б закликали до патріотизму, любові до України. Хтось, мабуть, хоче, щоб діти наші росли космополітами..."

Письменник Євген Пашковський, як завжди емоційно, зауважив: "Нині держава витрачає 2 млрд. 766 млн. грн. (1% від ВВП) на правоохоронні органи, себто на боротьбу з носіями деградації, з тими, хто вчасно не прочитав нічого серйозного й застережливого. Коли злочинність зросте настільки, що на її притлумлення віддаватимуть більше половини бюджету – і буде мало й мало, – нехай тодішній президент знайде письменницький довідник і зателефонує мені десь надвечір. Я поясню йому, як подбати і на яких зразках пробуджувати світле й високе в людині. Так обійдеться дешевше". До таких переконливих аргументацій можна додати хіба єдине речення, за некоректну синтаксичну побудову якого ще за совдепії одного з моїх друзів витурили з інституту іноземних мов: "Right you are". Якби ж от хтось почув. Натомість державні мужі наші нагадують збіговисько сюрреалістів: колись Луїс Бунюель, Сальвадор Далі та Поль Елюар мріяли увірватися до дитячого кінотеатру, зв'язати кіномеханіка і запустити порнографічний фільм. Щось подібне відбувається у всеукраїнському масштабі, наразі кажу про ринок української дитячої книжки, радше про ту порожнину, в якій він мав би існувати. Вкотре перечитуючи інформацію про те, що тільки за один тиждень російські видавці запропонували дитячій авдиторії таку "обойму" прекрасно ілюстрованої класики – і далі десятки імен, ми заспокоюємо себе, що незабаром і самі досягнемо таких вершин. А тим часом можна побавитися в улюблену українську гру – покидати камінці в чужий город. Видавництво Х? – так вони ж нехтують ментальними особливостями наших діточок: купують ліцензійну зарубіжну продукцію, готові плівки, підставляють у кліше перекладений український текст – і жодної мороки. Видавництво У? – дуже гарні книжки, але ж цінова доступність вельми сумнівна. Видавництво Z? – і книжки недорогі, і перелік імен солідний, а склади забиті незреалізованою продукцією, яка не дуже відповідає потребам ринку. Четверті за інерцією продовжують видавати те, що видавали до них уже кілька десятків років, "передираючи" опрацьований текст, ілюстрації і навіть помилки. П'яті – у намаганнях створити своє часом надто буквально розуміють поняття "національного". Тут "game is over" не передбачено, такі національні особливості. Деякі допитливі досліджувачі, певно (надихнувшись працею "S/Z" Р. Барта), вже дійшли до герменевтичного прочитання українських букварів, ба більше – намагаються витягти з меону ейдос ось такі логоси: "А.С. Пушкин – великий русский поэт. Много сказок и стихотворений написал он для детей". "Т.Г. Шевченко – великий украинский поэт. Он очень любил Украину, свой народ, написал много стихов". І треба сказати, доходять несподіваних висновків. Але, як любить казати письменник Ю. Винничук, – "легше від того не стало". Насамкінець порада – це аби все ж таки стало легше – всім парламентарям (й п. Терьохіну, зокрема), урядовцям і книговидавцям: читайте "Біблію" та "Пурпурові вітрила" – і дітям, і самим собі.

В'ячеслав Доля

 
© агенство "Стандарт"