журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
ПОДІЯ

ТЕМА НОМЕРА

ЗАКОНОДАВСТВО

ПРОЕКТИ

ВИДАВНИЧА ХРОНIКА

МЕНЕДЖМЕНТ У ВИДАВНИЦТВI

ОГЛЯД РИНКУ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №10, 2001

ВИДАВНИЧА ХРОНIКА

«Моя Європа» — це реальність чи мрія?

http://himzakaz.net/ купить спирт 5 литров в спб.

20 вересня в Молодому театрі, що знаходиться на вул. Прорізній, 17, відбулася презентація двох цікавих книг: "Моя Європа" Анжея Стасюка і Юрія Андруховича та "Дев'ять" Анжея Стасюка.

Незважаючи на те, що ця подія не рекламувалася для широкого загалу, у червоному залі театру спостерігався справжній аншлаг: партер був заповнений вщерть. Тим, хто прийшов хоча б за 15 хвилин до початку, ще пощастило знайти вільне місце, іншим довелося стояти в натовпі між рядами протягом близько двох годин імпровізованого концерту. Проте жоден глядач не покинув залу передчасно.

Анжей Стасюк – один із найльніших представників нової польської літератури. Він народився у Варшаві, але зараз живе в гірській місцевості у Низькому Бескиді. Письменник завітав до Києва представити свої твори. Книги Анжея Стасюка перекладено й видано у Німеччині, Голландії, Франції, Великобританії, Росії, Угорщині, Фінляндії та інших країнах.

Юрій Андрухович – поет, прозаїк, есеїст, перекладач, патріарх літературної групи "Бу-Ба-Бу". Народився у Станіславі, живе в Івано-Франківську, має твердий намір повернутися до Станіслава. Його твори перекладено й видано у Польщі, Канаді, США, Німеччині, Росії, Угорщині, Фінляндії, Болгарії та інших країнах.

Вони народилися одного року, вони дуже схожі. Анжея Стасюка і Юрія Андруховича єднає багато що, а ще – їхня книга "Моя Європа. Два есеї про найдивнішу частину світу". Перша частина ("Корабельний щоденник") належить польському авторові, а друга ("Центрально-східна ревізія") – українському. Це розповідь про Європу з погляду сучасної людини, чиє життя подекуди жахливе, брудне, страшне, а іншим разом – щасливе, веселе, розважливе. Щоб і український читач таки дізнався про сучасну Європу, автори вирішили презентувати свої твори в столиці України.

З Польщі до Києва завітала група з дев'яти чоловік, за що на самому початку Юрій Андрухович подякував польському інституту, який проінвестував цю поїздку, та львівському видавництву "Класика". Організатори зробили цей вечір по-справжньому святковим. Із Гданська приїхав гурт "Лоскот" (польською це слово означає не "лоскотати", а – "гриміти") у складі чотирьох музик, один з яких, Ніколай Чоску, – справжній віртуоз гри на різних інструментах (серед яких – альт-саксофон і бас-кларнет). Все, що відбувалося на сцені, супроводжувалося музикою, яка інколи давала перепочити авторам.

Після музичного вступу на сцену вийшов Юрій Андрухович і, подякувавши організаторам і всім, хто прийшов на цю зустріч, прочитав вірша, що був присвячений його співавторові по книзі "Моя Європа" Анжею Стасюкові. Після двохвилинного повторювання фрази: "Стасюк є, Стасюк є, Стасюк є…" в залі всі були переконані, що Стасюк таки справді існує. Подальші слова Андруховича виявили справжню суть невідомого до сьогодні українцям польського автора: "Орган його письма – це розбита друкарська машинка" (вона розбита, і тому йому доводиться писати від руки, від серця, від душі); "Стасюк розбещує молодь, бо вона любить його читати"; "Стасюк любить Румунію майже так само, як і Україну"; "Замолоду він ходив із ножем і у шкірянці"; "Його вигнали з в'язниці за підривну діяльність" (за словами автора, таких легенд досить, щоб зробити зі звичайної людини кумира); "Він живе в горах… і розмовляє з духами, переважно, лемків (тих, що поховалися від депортації)".

Після цих слів всі у залі були ладні віддати багато що, аби побачити людину з такою своєрідною біографією. На жаль, Анжей Стасюк говорив польською мовою без перекладу, тому більшість просто не зрозуміла його слів, крім найбільш поширених і схожих за звучанням на українські. Весь виступ польського прозаїка, есеїста, поета і драматурга звівся до того, що він прочитав уривки з книги "Моя Європа" під музику, щоправда, це було не дуже схоже на пісню; у перервах між тим речитативом Анжей пританцьовував, кумедно рухаючись по сцені. Мало хто зрозумів, про що йшлося в пісні, хоча назви окремих національностей можна було розібрати близькою слов'янською мовою.

Виступ перекладачки роману Анжея Стасюка "Дев'ять" Наталі Чорпіти (за словами Юрія Андруховича, це "мужня, геройська жінка і перший український читач цього роману") переконав усіх присутніх, що мова цього автора справді дуже складна, пересипана жаргонізмами, арго і сленгом. Перекладачка навіть дістала з кишені, за її словами, справжню зброю 39 калібру і сказала, що було б добре, якби вона матеріалізувалася під час перекладу – чи то для того, щоб прикласти собі зброю до скроні, чи то для того, щоб вбити автора. Після подяки перекладачки за допомогу в літературній праці робітникам автобусного заводу і студентам, які пообіцяли познайомити її з колишнім в'язнем, стало зрозуміло, що переклад якісний і здійснений на найпрофесійнішому рівні.

Двоє акторів, дівчина і хлопець, читали уривки з творів Анжея Стасюка; і справді, його мова – це мозаїка любові та ненависті; занадто короткі фрази поєднано з занадто довгими, що в цілому справляє враження чи то найлегшого тексту для прочитання і зрозуміння, чи то найскладнішого.

Насамкінець Юрій Андрухович вирішив заспівати пісню, яка дуже подобається багатьом і, на думку польських друзів, розповідає про Бабая, насправді ж це пісня про козака Мамая, який під пером Юрія матеріалізувався в сучасній Ямайці.

Завершення вечору пройшло під шквал оплесків, що дещо спантеличило польських і українських гостей, які просто не очікували такої зустрічі від дещо русифікованої і гордої столиці.

Юрій Андрухович, який крім співавтора є ще й перекладачем деяких творів свого польського колеги, зачитав декілька таких перекладів. Самобутність Андруховича як перекладача просто вражаюча. А особливо вражає критичне відображення дійсності у творах автора. Хотілося б, щоб багато хто замислився над такими його рядками:

В кухні дізнаємося, що помремо…

Котрогось дня ми не ввійдемо сюди, А все так само залишиться…

По дорозі до залу продавали "Моя Європа" і "Дев'ять". Мало хто вирішив купити ці дві книги перед презентацією – чи то через брак коштів, чи то через невідомість імен авторів. Після концерту ці книги вже хотіли придбати всі, але примірники скінчилися.

Леся Костів

 
© агенство "Стандарт"