журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
ПОДІЯ

ТЕМА НОМЕРА

ЗАКОНОДАВСТВО

ПРОЕКТИ

ВИДАВНИЧА ХРОНIКА

МЕНЕДЖМЕНТ У ВИДАВНИЦТВI

ОГЛЯД РИНКУ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №10, 2001

ЗАКОНОДАВСТВО

Закон чи тлумачний словник?

Ще раз про болючі питання оподаткування діяльності видавничих підприємств

У силу багатьох чинників думки та висновки, що викладені у цій статті, не повинні розглядатися як безпосереднє керівництво до дії чи спонукання до широкого використання відповідних пільг всупереч позиції контролюючих органів. Судова практика, роз'яснення ДПА та можливі новації у законодавстві можуть визначити відмінний від запропонованого напрям розв'язання поставлених питань. Натомість мета, яку переслідував автор, полягала, насамперед, у приверненні уваги до нагальної потреби усунення неузгодженостей у тлумаченні законів та розумінні порядку застосування пільг, передбачених для учасників господарських операцій із продажу видавничої продукції.

Постановка проблеми

17.05.2001 р. Верховна Рада України ухвалила Закон, за яким суб'єктам вітчизняного ринку книжкової продукції надаються істотні пільги зі сплати окремих видів податків. Як гадалося, запроваджений зазначеним нормативним актом новий, більш ліберальний підхід до оподаткування сфери виробництва і продажу української книги сприятиме економічному зміцненню всієї видавничої галузі, збільшенню кількості видань, що випускаються вітчизняними видавництвами (зокрема, державною мовою) та підвищенню їх якісного рівня. Очікувалося, що зменшення податкового тиску на видавців, виготовлювачів і розповсюджувачів видавничої продукції спричинить зниження цін на друковану продукцію вітчизняного виробництва (чи, принаймні, стабілізує їх рівень) та стимулюватиме відповідний споживчий попит.

Проте зараз схоже на те, що Закон України № 2410-III від 17.05.2001 р. "Про внесення змін до деяких законів України з питань оподаткування" (далі – Закон 1) не виправдав сподівань, що на нього попервах покладали суб'єкти господарювання, які працюють у сфері книжкового бізнесу. Виявилось, у Законі 1 було приховано декілька серйозних притичин, одна з яких полягає у широких можливостях для довільного тлумачення положень названого законодавчого акта щодо визначення кола суб'єктів, на яких поширюється його дія.

Наприклад, наступний погляд на вирішення зазначеного питання, що його воліють дотримуватися декотрі представники контролюючих органів, не може не викликати занепокоєння у різних груп підприємців, які так чи інакше причетні до книжкового ринку.

По-перше, як наголошував промовець на одному із семінарів, де була присутня головний бухгалтер видавництва "Юрінком-Інтер", пільги, що надаються згідно з Законом 1, поширюються лише на підприємства, що мають статус видавництв відповідно до Закону "Про видавничу справу" (далі – Закон 2). Тому решта продавців книжок користуватися відповідними пільгами не вправі, оскільки такі особи є продавцями товару, а не власниками видавничої продукції.

По-друге, вважають прихильники "обмежувального" розуміння Закону 1, об'єктом продажу (предметом господарської операції), про який йдеться у Законі 1, є видавнича продукція, що підпадає під її визначення, наведене у Законі 2. Звісно, саме по собі останнє твердження не викликало б жодних зауважень. Однак зі всього контексту випливає невтішний висновок – подібний наголос має за мету відмежувати об'єкт продажу – книжки, що перебувають у власності видавця, – від тих же книжок, що вже були передані видавцем у власність (тобто вже продані) розповсюджувачів видавничої продукції.

ПриЧини непорозумІнь

При першому погляді на Закон 1 увага зупиняється на тому, що сама назва цього правового акта, що зовні (з формально-юридичного погляду) абсолютно адекватна його змістові, водночас ніяк не відображає соціального спрямування та мотивів ухвалення Закону. Проте назва Закону та законодавче визначення його цілей не мають сприйматися як порожні слова чи ні для кого не обов'язкові декларації. Навпаки, у ряді випадків тільки змістовна назва та відповідна преамбула чи інші положення щодо роз'яснення мети ухвалення правового акта дозволяють визначити напрямок тлумачення окремої юридичної норми, вміщеної до нього. У випадку ж із Законом 1, на жаль, зробити будь-які висновки за допомогою звернення до названих складових акта законодавства не бачиться можливим через підкреслену загальність однієї та повну відсутність іншої з названих складових. Відтак виглядає, що Закон 1 є радше "анонімним", ніж "видавничим", що не може не позначитися на його застосуванні.

За що боролисЯ

Нагадаю, що відповідно до Закону 1 стаття 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі – Закон 3) доповнена, зокрема, пунктом 7.19, згідно з яким тимчасово, до 1 січня 2003 року, не включаються до складу валових доходів платника податку доходи, отримані від продажу видавничої продукції замовнику або безпосередньому споживачу. Порядку застосування зазначеної норми, головним чином, і присвячено цю статтю.

Отже, перше враження від прочитання Закону 1 таке, що законодавець просто не врахував дискримінаційного щодо підприємців способу мислення, який притаманний не тільки нашій контролюючій бюрократії, але й був нав'язаний нею значній частині бізнесової та юридичної громадськості. Представники цих професійних груп у кожному випадку першими ж і починають продукувати ідеї про те, яким чином цього разу контролери примудряться вихолостити сприятливий для підприємців зміст того чи іншого правового акта. Тож одразу після оприлюднення Закону 1 почали виникати питання: хто з покупців видавничої продукції має розглядатися як її замовник; чи поширюються введені Законом 1 пільги на посередників (тобто другого і наступного покупців); навіть висловлювалися сумніви стосовно того, що книга, яка продається торговцем на ринку, залишається при цьому видавничою продукцією. Причому хитка і потенційно вкрай небезпечна ситуація, виникнення якої спричинене клятими ваганнями, несприйняттям категорії "очевидність" та небажанням вдатися до вже прописаного механізму розв'язання конфлікту інтересів, досі не отримує однозначного правового вирішення, а значить – віддається на відкуп доброї волі та здорового глузду чиновників.

Замовники й споживаЧІ крІзь призму книжкового бІзнесу

Складається враження, що сучасне законодавство нашої держави поволі перетворюється у такий собі тлумачний словник, яким кожен намагається користуватися на свій штиб. Причому, віднайшовши підходяще трактування якогось терміну, зацікавлені сторони часто не дуже і зважають на специфіку його застосування у первісному контексті, передбаченому спеціальним актом законодавства для врегульованого ним і, як правило, доволі обмеженого кола правових відносин. Мимоволі згадаєш давньоримський формулярний процес, де якась неправильно виголошена стороною фраза спричинювала для невправного в юридичних справах небораки програш усієї справи. Проте нікуди не дінешся, мусиш дотримуватися загальних правил гри.

Покупець видавниЧоЇ продукцІЇ Чи ЇЇ замовник?

Спробуємо з'ясувати основне спірне питання – чи є (у контексті Закону 1) розповсюджувач книжкової продукції одночасно й її замовником?

Відповідно до Закону 2 замовник – це фізична чи юридична особа, яка замовляє видавничу продукцію, беручи на себе фінансові зобов'язання. Причому законодавство не дає вагомих підстав вважати, що у наведеному визначенні нібито йдеться лише про фінансування процесу створення видання та водночас виключаються операції з його закупівлі після виготовлення друком. Тут задля наочності спробуємо вдатися до аналогії права і звернемося до частини 6 ст. 33 близького всім видавцям Закону "Про авторське право і суміжні права", якою визначено зміст авторського договору замовлення. Отож, автор зобов'язується створити у майбутньому твір відповідно до умов цього договору і передати його замовникові. Як легко переконатися, вжите в "авторському" Законі ключове слово "створення" ніяк не фігурує у наведеному вище визначенні із Закону 2.

Звідси маємо всі підстави стверджувати, що будь-який розповсюджувач, який приймає на себе грошове зобов'язання в обмін на зобов'язання видавця продати такому покупцеві книжкову продукцію, має за Законами 1 і 2 розглядатись як її замовник. Інакше кажучи, визначення, приведене у Законі 2, дає підстави для ототожнення постаті замовника з покупцем за договором купівлі-продажу, причому відповідний договір може бути ідентичним договору поставки або тяжіти до договору підряду (коли дійсно йдеться про створення видання) чи включати в себе елементи договору про надання послуг, але не може підпадати під ознаки договору роздрібної купівлі-продажу, оскільки в останньому випадку виникає передбачена законодавством і цілком самостійна постать споживача.

Примітно, що Закон 3, як і решта актів податкового законодавства, також не розмежовує поняття "замовник" і "покупець", іноді вживаючи одне з них у дужках після іншого. Такий підхід побічно відображений у Законі 3 (пункт 1.31), за яким продаж товарів – це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем операції з надання товарів у межах договорів комісії, схову (відповідального зберігання), доручення, інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу прав власності на такі товари. Отже, згідно із Законом 3 замовник видавничої продукції завжди здійснює її закупівлю, тобто є покупцем, до якого переходить право власності на відповідну кількість придбаних примірників книжок.

Таким чином, забезпечено спокій видавців, які вправі розцінювати своїх постійних контрагентів (покупців видавничої продукції) як замовників, про яких йдеться у Законі 1. Примітно, що за цих обставин факт реєстрації контрагента-розповсюджувача у відповідному Державному реєстрі, можливо, і не має того значення, яке йому іноді надають.

Щодо питаннЯ про реЄстрацІю

У світлі порушеної проблеми особливо делікатним виглядає питання реєстрації торговців видавничою продукцією.

Статтею 12 Закону 2 визначено, що з метою обліку суб'єктів видавничої справи ведеться Державний реєстр України видавців, виготовлювачів і розповсюджувачів видавничої продукції, Положення про який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України №1540 від 28.09.1998 р. Але незважаючи на те, що внесення до реєстру є обов'язковим, ця юридична дія й свідоцтво про внесення до Державного реєстру не мають рис ліцензії, тобто згаданий документ не є формальним дозволом на здійснення видавничої діяльності. Тому реєстрація у реєстрі, що носить суто повідомний характер, не може розглядатись як перепона до визнання права на користування пільгами щодо оподаткування української книги (всупереч формальному підходові має йтися саме про книгу як узагальнене явище, долею якої у даному випадку опікується держава). Допустимість певної лояльності до питань реєстрації зумовлюється і тим, що значна кількість суб'єктів права офіційно (за тим же Законом 2) звільнена від реєстрації у Держреєстрі.

Тож, враховуючи відсутність у Законі 1 прямого посилання на Закон 2 ("Про видавничу справу"), та на підставі положення Закону "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі – Закон 4) щодо конфлікту інтересів з'являється реальна можливість для відстоювання тієї точки зору, що до замовників видавничої продукції у контексті Закону 1 правомірно відносити і тих суб'єктів підприємницької діяльності, що не зареєстровані у реєстрі, але закуповують примірники видання для подальшої їх реалізації споживачеві.

Нагадаю, що підпунктом 4.4.1 Закону 3 встановлено таке: у разі, коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення у межах апеляційного узгодження приймається на користь платника податків. Відповідно слід зважати, що у Законах 1 і 3 немає ніяких відсилань до Закону 2. Опріч того, і у самому Законі 2 щодо визначених ним термінів немає вказівки про те, що вони використовуються не тільки для цілей цього Закону, який, до речі, не регламентує податкові відносини.

Замовники й споживаЧІ

За будь-яких обставин замовником видавничої продукції, безумовно, є будь-яка особа, що офіційно зареєстрована розповсюджувачем такої продукції та купує її у видавця для подальшої реалізації кінцевому споживачеві.

Натомість кінцевим споживачем зазвичай є фізична особа, яка купує у розповсюджувача примірник видання для особистого (сімейного) користування, оскільки згідно із Законом "Про захист прав споживачів" споживач – це громадянин, який придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб. Крім того, за Законом 2 до споживачів видавничої продукції віднесено як приватних осіб, так і підприємства, установи, організації. Тому під кінцевим споживачем у Законі 1 має розумітися будь-яка фізична чи юридична особа, що за договором роздрібної купівлі-продажу купує примірники видання у книгорозповсюджувача для використання у побуті чи для забезпечення своєї господарської діяльності.

Тож книжковий магазин, безумовно, має право користуватися пільгами щодо звільнення від оподаткування податком на прибуток підприємств усіх проваджуваних ним операцій з роздрібного продажу книжок споживачам усіх категорій.

Зрозуміло, що за бажання можна вдатися до звужувального тлумачення будь-якого терміну. У тому числі категорії "замовник" і "споживач" у відповідних випадках можна втиснути у вузьке коло лише двох договірних видів – договорів підряду і роздрібної купівлі-продажу. Однак такий підхід не є правомірним, оскільки для його прийняття потребується прямо виражена воля законодавця, якої немає. У тому ж визначенні замовника Законом 2, як ми відзначали, не йдеться про замовлення створення видання. За загальним правилом, мова тут має бути про замовлення на закупівлю певної партії примірників видання. Тому з огляду на зазначене раніше положення щодо конфлікту інтересів будь-які спроби поділити покупців видавничої продукції, що одночасно виступають у ролі торговців нею, на замовників і незамовників, має розглядатися як протиправне ущемлення прав суб'єктів підприємництва.

Про право власностІ

на видавниЧу продукцІю

З міркувань, про які йшлося на початку цієї статті, випливає, зокрема, і те, що наші чиновники (не навмисно, але у службовому завзятті) можуть вдаватися до такого трактування цивільно-правових категорій, що на ділі спотворює дійсний зміст останніх. Тому відзначу, що відповідно до статті 128 чинного Цивільного кодексу України (далі – ЦК) право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачене законом або договором. Крім того, згідно зі статтею 224 ЦК за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Тобто перехід за такого роду договором примірників видання від видавця до розповсюджувача, від одного розповсюджувача (торговця) до іншого та від розповсюджувача до споживача означає зміну власника проданої продукції. Однак слід зважати на істотне застереження – так звані договори "на реалізацію" є договорами комісії, а не купівлі-продажу. Ці угоди не передбачають передання права власності на товари від комітента до комісіонера. Тому питання оподаткування відповідних господарських операцій регламентується осібно.

Отже, кожна операція з відчуження видавничої (як і будь-якої іншої) продукції з погляду як цивільного, так і податкового законодавства є продажем. Кожен покупець книги є її власником (відповідних примірників видання). Причому при кожному черговому відчуженні книга не перестає залишатись видавничою продукцією.

Видавнича продукція – це сукупність видань, призначених до випуску або випущених видавцем (видавцями). У цьому визначенні, що його містить стаття 1 Закону 2, немає й натяку на те, що зазначена продукція змінює свій статус під час наступних перепродажів на шляху до кінцевого споживача, оскільки кожний екземпляр книги, у чиїй би власності він не перебував, залишається примірником тотожного видання, тобто твору, що пройшов редакційно-видавниче опрацювання, виготовлений друкуванням, тисненням або іншим способом, який містить інформацію, призначену для поширення, і виготовлений відповідно до вимог державних стандартів, інших нормативно-правових актів щодо видавничого оформлення, поліграфічного і технічного виконання. Тобто видавнича продукція (її примірники) не перестає бути такою після її вибуття із власності видавця.

Системний пІдхІд

до пІльгового оподаткуваннЯ

Переконливість вищенаведених доводів на користь широкого тлумачення порядку застосування пільг, передбачених Законом 1, підтверджується і логікою інших правових актів, якими надані пільги учасникам ринку книжкової продукції. Наприклад, Законом "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" передбачено, що пільговий торговий патент видається суб'єктам підприємницької діяльності, які здійснюють торговельну діяльність виключно з використанням таких, зокрема, видів товарів вітчизняного виробництва, як: періодичні видання друкованих засобів масової інформації, що мають реєстраційні свідоцтва, видані уповноваженими органами України; книги, брошури, альбоми, нотні видання, буклети, плакати, картографічна продукція, що видаються юридичними особами – резидентами України. Звідси не просто обгрунтованим, але навіть очевидним є висновок, що пільговий порядок здійснення зазначеної торгової діяльності обумовлений виключними особливостями перелічених товарів. Водночас у наведеному контексті класифікація особи учасника цивільно-правової угоди (замовник, покупець, наступний покупець, споживач) не має правового значення.

Згідно з підпунктом 5.1.2 Закону "Про податок на додану вартість" звільняються від оподаткування операції з продажу (передплати) і доставки періодичних видань друкованих засобів масової інформації вітчизняного виробництва; продажу книжок вітчизняного виробництва; продажу учнівських зошитів, підручників та навчальних посібників вітчизняного виробництва. Отже, законодавець знову-таки говорить про купівлю-продаж книжок, абстрагуючись від персонального статусу учасників відповідної угоди – продавця та покупця.

Насамкінець відзначу, що логіка, якої намагався дотримуватись автор цієї статті, буде виправданою, якщо виходити з того, що Закон 1 дійсно спрямований на підтримання всього українського книговидання. Адже, якщо говорити про суспільну значущість цього законодавчого акта, то справа не так у "благодійництві" держави щодо видавців, як у нагальності потреби зробити українську книжку доступною для пересічних споживачів. Тож слід виходити з того, що законодавець, встановлюючи відповідні пільги, мав на увазі запровадити ліберальне оподаткування всіх етапів шляху книги – від виготовлення її тиражу до передачі окремого примірника видання конкретному споживачеві.

Висновки

1. Усі примірники книг, брошур та інших видань залишаються примірниками видавничої продукції незалежно від особи їх власника і є такими при кожному їх відчуженні.

2. Кожний покупець книги після її передачі продавцем стає власником цієї книги (якщо інше не передбачене договором) і може передати належне йому право власності іншій особі на підставі договору купівлі-продажу чи іншої цивільно-правової угоди, що не суперечить чинному законодавству.

3. Згідно із законами 1, 2 і 3 будь-який покупець видавничої продукції, крім її кінцевого споживача (який осібно згадується у Законі 3), є водночас і її замовником. Кінцевим споживачем у цьому випадку можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи, що закуповують примірники видання за договором роздрібної купівлі-продажу.

4. Передбачені Законом 1 пільги з оподаткування прибутку підприємств поширюються на всі угоди (господарські операції) із приводу відчуження примірників видань, що укладаються за участю продавців – суб'єктів видавничої справи, зареєстрованих як такі у Державному реєстрі України видавців, виготовлювачів і розповсюджувачів видавничої продукції. Водночас незареєстровані у зазначеному реєстрі торговці мають пройти таку реєстрацію або, задля закріплення своїх прав на "видавничі" пільги, можуть вимагати надання відповідного податкового роз'яснення та згодом захистити свої інтереси шляхом оспорювання правомірності останнього, зокрема, із посиланням на встановлений законодавством порядок розв'язання конфлікту інтересів.

Володимир Примак, юрист

 
© агенство "Стандарт"