журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
ТЕМА НОМЕРА

IНФРАСТРУКТУРА РИНКУ

ХРОНОГРАФ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №6, 2001

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

Українка, яка зробила першу спробу якісного масового роману

Феномен культового письменника

На запитання "Книжкового огляду" відповідає письменниця Євгенія Кононенко

"Книжковий огляд": Пані Євгеніє, нині ви є знаною в Україні і за кордоном письменницею, перекладачем. А як розпочиналась ваша творча кар'єра?

Євгенія Кононенко: Розпочалось усе досить пізно. Більшість письменників мого покоління мали перші публікації у 20-літньому віці чи близько того. Я ж почала друкуватись у 30 років, коли вже мала двох дітей. Причому освіта в мене – технічна, а першими творчими спробами були поетичні переклади з французької. Я більше люблю перекладати класиків, на кшталт Жерара де Нерваля, але іноді спокушаюсь і сучасною поезією. Ніколи не працюю на замовлення, обираю те, що близьке моїй душі, а потім пропоную це журналові "Всесвіт". Минулого року добірку віршів Іва Бонфуа в моєму перекладі видрукував і "Кур'єр Кривбасу".

"КО": Так, мені добре відома ця добірка… Отже, все починалося з перекладів французької поезії, а що було далі?

Є.К.: Паралельно я писала власні вірші, які вийшли окремою книжкою "Вальс першого снігу". За цю збірку я отримала премію "Гранослов". На якомусь етапі я почала писати оповідання. Це було років вісім тому. Першими були такі твори, як "Ніч", "Драні колготи". На них звернули увагу й читачі, й критики. А відомість мені принесло оповідання "Три світи", на публікацію якого в журналі "Сучасність" дуже тепло відгукнувся Микола Рябчук. Потім воно виходило й французькою в ліонському журналі "Діагональ", який великою мірою присвячений культурним процесам у Східній Європі, а також і англійською – в США (воно дало назву і збірці творів сучасних українських прозаїків).

"КО": Декілька років тому мою увагу привернули ваші подорожні нотатки з Франції. Як доля привела вас до цієї "країни мрій"?

Є.К.: Власне, завдяки перекладам я отримала премію імені Миколи Зерова. (На жаль, вона присуджувалась лише один рік. Але, за словами французького культурного радника Олів'є Гійома, вона таки існуватиме, хоча називатиметься іменем Мішеля Бютора.) Премія полягала в тому, що на стипендію французького уряду я місяць перебувала в Парижі. Якщо говорити про культурні контакти, то головним чином я зустрічалась з українцями тамтешньої діаспори. Що стосується французьких письменників, то вони досить закриті й не дуже охоче спілкуються. Чи то вони бояться, що представники Східної Європи почнуть у них гроші просити (сміється), чи хто зна. У мене була єдина зустріч із Клодом Руа, автором дитячої книжки поезій, яка в моєму перекладі нещодавно побачила світ у видавництві "Факт".

"КО": Розкажіть докладніше про цього поета та про вашу співпрацю.

Є.К.: Моїм дебютом були переклади його лірики, що вийшли друком у № 5 за 1990 рік журналу "Всесвіт". Якимось дивом я знайшла його адресу і надіслала цей примірник. Він відповів і був дуже зворушений, що в Україні читають його вірші. Тоді ж Клод Руа надіслав мені багато своїх книжок, виданих у "Gallimard", де він тоді працював. Серед них була й оця дитяча книжечка, яка мені страшенно сподобалась, настільки, що я вирішила її перекласти. Стосовно Клода Руа хочу сказати, що це був дуже цікавий чоловік (на жаль, 1996 року він помер). Він був учасником Французького Опору, товаришував із багатьма відомими людьми Франції – з Пабло Пікассо, Жераром Філіппом, Полем Елюаром. Я сама бачила в його домі ескіз руки Пікассо – Поля Елюара. Це досить відомий портрет, який часто відтворюється у книжках. Свого часу, очевидно, під час перебування в Опорі, Клод Руа вступив до Комуністичної партії Франції, щиро вірив у ці ідеї, але потім розчарувався і вийшов із КПФ. Наступним його захопленням був маоїзм; він перекладав із китайської, японської, в'єтнамської. А закінчив життя він буддистом – спокійним, переконаним, здійнявшись над усіма пристрастями.

"КО": Чи можна говорити про якісь літературні впливи на вас як на прозаїка? Якщо так, то чиї саме?

Є.К.: Можливо, тут можна згадати російських письменниць – Петрушевську, якоюсь мірою Токарєву, хоча вона мені не надто й подобається. З-поміж українських мисткинь слова мені дуже імпонує Галина Пагутяк. Але в цьому випадку радніш ідеться не про вплив, а про симпатію.

"КО": Андрій Курков, відповідаючи на наше запитання стосовно його бачення сучасної української літератури, назвав ваш роман "Імітація", який щойно вийшов у журналі "Сучасність", а незабаром побачить світ окремою книжкою у видавництві "Кальварія", першою справжньою спробою якісного масового українського роману.

Є.К.: У цьому творі я цілком свідомо намагалась поєднати якісне письмо й детектив. Мова йде про приватне розслідування, оскільки життя міліції я не знаю і не берусь про це писати. В "Імітації" головними дійовими особами є троє чоловіків, які розслідують загибель своєї колеги. Усе ж таки, це не є масовим читвом (саме так має писатись це слово, а не "чтивом"), але писати, за нинішньої конкуренції з боку телебачення, треба цікаво. Що ж до реакції критиків, то Тамара Гундорова цей роман визначила як пост-постмодерністський. Отже, відкриваємо нові терени.

Інтерв'ю провів Анатолій Лучка

 
© агенство "Стандарт"