журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
ТЕМА НОМЕРА

IНФРАСТРУКТУРА РИНКУ

ХРОНОГРАФ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №6, 2001

ХРОНОГРАФ

Постмодернізм як син Едіпа

17 травня ц. р. у клубі презентацій книжкових новинок, що діє при Міжнародному фонді "Відродження", відбулось засідання, присвячене книгам: "Після філософії: кінець чи трансформація?" (збірка філософських статей
Ж. Дерріда, М. Фуко, Г. Гадамера та ін.), а також "Філософський дискурс Модерну" Ю. Габермаса (видавництво "Четверта хвиля").

Постійний спікер цього клубу Дмитро Стус передусім надав слово доктору філософських наук Віталієві Ляху, який відзначив, що вихід книги Ю. Габермаса – надзвичайна подія у нашому філософському та культурному середовищі.

Книга складається з 12-ти лекцій, кожна з яких репрезентує ту чи іншу спробу покращити, уточнити, спростувати, подолати; знайти розв'язання суперечностей, притаманних філософському дискурсу Модерну.

Провідна ідея праці – дослідження евристичних можливостей філософської парадигми доби Модерну, так званої філософії суб'єктивності. Ця ідея була заявлена Ю. Габермасом ще 1980 року у промові, яка мала назву "Модерн як незавершений проект".

Йдеться про зростаючу у XX столітті критику попередньої філософії суб'єкта (автономного і суверенного). Власне, тут сама доба Модерну виступає як втілення принципу суб'єктивності. Модерн містить у собі націленість на майбутнє, він відкритий майбутньому. Зокрема, саме в цей час з'являється погляд на історію як на поступ, проект, певну послідовність від…до… Така відкритість до майбутнього дозволяє будувати певну перспективу: у філософії Гегеля через розгортання Абсолютного духу, у філософії Маркса – через розгортання продуктивних сил. Законодавцем такої перспективи виступає людська суб'єктивність (чи то окремої людини в перший період Нового часу, чи то у вигляді колективного суб'єкта, суспільства в цілому тощо).

Проте суб'єктивні засади небезпечні в тому відношенні, що екзистенційно загострена свідомість із часом постає перед загрозою пропущених або невиконаних рішень. Так чи інакше постає проблема обгрунтування, самовизначеності філософії суб'єктивності. З часом відбувається відхід від філософії суб'єкта і перехід через Маркса, Ніцше, Кіркегора, Гуссерля до певної "онтології", де теорія пізнання опосередкована певною структурою буття. Однак Габермас вказує на те, що і в цьому випадку основні засади філософії суб'єктивності зберігаються. Спроби її подолання виявляються невдалими навіть у таких критиків метафізики, як М. Гайдеггер, Ж. Дерріда, М. Фуко. Як пише з цього приводу Ю. Габермас, "Гегель та Маркс не здійснили зміни парадигми, Гайдеггер та Дерріда робили спроби залишити позаду метафізику суб'єктивності, але так само залишилися у полоні інтенцій першофілософії. Фуко також уникає того пункту, де перед ним постає вимога потрійного аналізу апоретичного подвоєння суб'єкта самовідношення…" (с. 288-289). Отже, на думку Габермаса, тільки підхід теорії комунікації дозволяє врятувати нормативний зміст Модерну. В суперечці між тими, хто відстоює тезу про кінець філософії, і тими, хто вважає, що філософія переживає лише пов'язану з переходом до нової парадигми кризу, Габермас підтримує позицію останніх.

І нарешті В. Лях сказав декілька слів про сам переклад. На його думку,

В. М. Куплін здійснив своєрідний подвиг, оскільки переклав книгу складну як за змістом, так і за термінологією. І тут треба віддати належне перекладачу: він цілком успішно впорався з труднощами передачі змісту концепції Габермаса. Щодо якості українського тексту, то було зазначено, що часом перекладач надто ускладнює текст іншомовними запозиченнями. Так, замість українського слова "вимір" він використовує "димензіон", замість "висновок" або "наслідок" – "консеквентність" тощо. Все це аж ніяк не сприяє кращому розумінню тексту.

Натомість відомий політолог Сергій Грабовський зауважив, що слово має пролунати вчасно, аби бути вічним. На його думку, перекладена групою фахівців Інституту філософії НАНУ (якраз представників отієї нещасної "академічної філософії", котра, всупереч Відділу науки ЦК КПУ до 1991 року і ВАКу після того, все ж існує!) книга "Після філософії: кінець чи трансформація?" є, втім, у контексті поточних подій виглядає як славнозвісна "осетрина второй свежести", адже оригінал, використаний для перекладу, вийшов друком у Сполучених Штатах Америки ще 1986 року, а тексти, які туди увійшли, здебільшого написані ще раніше. Отож, якщо зважати, що за час, що минув після написання текстів і публікації книжки, впали Берлінський мур і "залізна завіса", був проголошений і скасований "кінець історії", в очах більшості західних інтелектуалів впали чесноти ідеології марксизму й ідеології нічим не обмеженого ринку, то лишається поспівчувати тим з поміж нас, хто не читає вільно англійською і не має постійного вільного доступу до західних джерел. Інші мають радіти з перекладу "Після філософії…", але все ж таки – не випадає сприймати "осетрину второй свежести" як останнє слово західної думки.

На загал, прагнули цього всі автори текстів, зібраних у книзі, чи ні, але вони змушені були перейматися (навіть заперечивши їх) проблемами метафізики, тобто співвідношення вічного і буденного, якими у тій чи іншій формі переймалася філософія не тільки у Новий час; як і проблемами могутності розуму і меж цієї могутності (йдеться про людський і Божественний розум, індивідуальний і загальносуспільний, підсвідоме і свідоме, прийняті і можливі правила гри тощо). Інша річ, що часом авторами постулюється справжня програма втечі від Буття. Гайдеггерівська теза про людину як пастиря Буття відкладається і відкидається (разом із самим Буттям). Власне, деякі несамовиті адепти Постмодерну (представлені радше не у цій книзі, а в особі своїх "учнів" на пострадянському терені, що продукують небачену донині "осетрину третьей свежести"), постулюють сферою дії філософії чи то За-буття, чи то Не-буття. Порівняно з такою філософією навіть автентичний марксизм (з його праксисом, з його спонуками з-до-буття виглядає вельми цікавим проектом). У цьому плані видається чи не більше сучасною написана у революційно-пореволюційно-революційному хронотопі (з якого ніяк не може видертись наш шматок земної кулі, на відміну від Заходу, який перебуває тепер у справді повоєнному часі, з новими, ще навіть не оформленими у текстах проблемами) перша стаття Михайла Бахтіна "Мистецтво і відповідальність". Може, Бахтін тому не вписувався і не вписався ні в радянську, ні в пострадянську, ні в модерну, ні в постмодерну реальність, бо він говорив про Відповідальність за о-словлене Буття, за Імена, надані сущому, за Свободу діалогічної за своїм єством Людини? Чи слід забути про все це на користь мовної гри у просторі англоросійськоукраїнського суржику?

Михайло Бойченко, доцент кафедри філософії КДУ, відзначив, що бібліотека університету зацікавлена у придбанні подібної літератури і чекає на пропозиції.

Закінчилась зустріч дискусією стосовно необхідності наукового редагування філософських праць, що, на жаль, відбувається не завжди. Пролунала також думка щодо більш активного просування книжок, виданих за підтримки МФВ, та ідей, висловлених у них; висловлювались сподівання на зародження ринкових стратегій інтелектуальної літератури.

Власна інформація

 
© агенство "Стандарт"