журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

ХРОНОГРАФ

IНФРАСТРУКТУРА РИНКУ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №4, 2001

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

Творець романів, які читаються за день

Феномен культового письменника

Отже, "повстаньте, мешканці штанів" і рушайте "залізними легіонами" до книгарень – за книжками агенції "Зелений пес". Бо ж, таки дійсно, кожна епоха потребує свого казкаря. Цікаво було б зібрати їх разом та погомоніти – Миколу Трублаїні, Михайла Канюку, Вадима Собка, Володимира Кашина, Ростислава Самбука… Усіх їх разом із творами поглинув час, та святе місце порожнім не буває. Ми запросили до розмови професійного журналіста, письменника і колишнього приватного детектива Леоніда Кононовича, який зажив слави майстра українського детективу "незалежної доби".

"Книжковий огляд": Пане Леоніде, "Я, зомбі" та "Кінець світу призначено на завтра" – ваші перші книжки?

Леонід Кононович: З детективних романів – так. До цього я виступав як перекладач. 1998 року у видавництві "Основи" вийшла праця Еміля Дюркгайма "Самогубство". Перед цим у видавництві "Фоліо" побачив світ тритомник Альбера Камю, де вміщено й мої переклади.

“КО”: Коли ви почали писати авторську прозу?

Л.К.: До 1991 року я писав авангардну прозу, багато експериментував, а потім почався обвал радянської імперії і я вирішив, що ці події треба адекватно відобразити в творах. Крім того, як відзначають літературознавці, кримінально-детективний жанр є ознакою того, що в суспільстві, де виходять такі книги – з героями, які захищають свої права таким чином, – існує повага до прав людини і саме воно є сильним. Себто, визнається право людини на захист себе через суд, а якщо ні – то зі зброєю в руках. Тому найкращі зразки детективного жанру й з'являються у США, Англії, Франції.

“КО”: Якими є ваші літературні корені?

Л.К.: Спочатку, як вже згадувалось, я писав експериментальну прозу. Але її мало хто розумів, тож і не друкували. Наприкінці 1980-х років я відчув, сказати б, перенасичення високою прозою. Знічев'я я почав читати польські детективи й, захопившись, перечитав усе, що зміг знайти в книгарнях та у букіністів. Твори ці мені подобались, але там не було погонь, перестрілок, убивств, тобто вони були занадто лояльними, і це мене вразило. Потім почали видавати американські детективи, і я побачив, що можна робити так, але ще вагався. 1991 року я втратив роботу й пішов працювати по різних приватних структурах, де побачив, як це все буває в житті, і вирішив сам попрацювати в цьому жанрі.

“КО”: Тобто у ваших творах багато автобіографічного?

Л.К.: В основному – так, хоча в Афганістані я не був. Річ у тому, що в детективний бізнес ідуть люди, які вміють працювати не тільки головою, але й силовими методами. Доводилось стикатися із багатьма людьми, які воювали і в Афганістані, і в Анголі, і в інших гарячих точках. Але в творах усе переосмислено, і, звичайно, ніхто з них себе не впізнав би.

“КО”: Літературний успіх прийшов до вас на початку 1990-х, коли часопис "Сучасність" видрукував роман "Я, зомбі".

Л.К.: Я написав його 1991 року, але він довгенько в мене лежав. Одного разу Євген Пашковський взяв рукопис і одніс у "Сучасність". І зовсім несподівано для мене його надрукували. Як це не дивно, але якраз інтелігенції роман дуже сподобався, особливо, молодим письменникам. Для мене дуже важлива думка саме цього середовища.

“КО”: Як ви знайшли одне одного з агенцією "Зелений пес", яка нині видає ваші твори?

Л.К.: Після 1994 року я намагався видати книжку, але почався такий обвал, що видавнича діяльність в Україні практично припинилась. Коли я почув про оголошення першого конкурсу "Золотий Бабай", мене це зацікавило. Але я вирішив не квапитись із поданням свого твору, бо деякі конкурси закінчувались нічим. А вже побачивши видану книжку Василя Шкляра – переможця першого "Бабая", – я звернувся до агенції зі своїм рукописом, який було схвалено до друку. До фіналу другого конкурсу, який незабаром відбудеться, вийшло дві мої книжки з трьома романами.

“КО”: Одна з них, в якій представлено романи "Я, зомбі" та "Довга ніч над Сунжею", в акції "Книжка року'2000" посіла п'яту позицію у номінації "Метро". Для вас це – успіх, чи ви чекали більшого?

Л.К.: Це, зрештою, несуттєво. Якщо серед членів журі експертів є письменники старшого покоління, то це й не дивно, бо вони дуже злі на мене.

“КО”: Однак премію "Благовіст" від СПУ ви все ж таки отримали?

Л.К.: Про це щось писала Вікторія Стах, на кшталт того, що перелякане спілчанство вирішило мене нагородити. Премію цю давали мало не всім, бо вона дуже маленька. Коли я мав її одержувати, вона дорівнювала 70 дол., а коли вручили – щось близько 50 дол. Для прикладу – тоді ж лауреатом "Благовісту" був Микола Вінграновський, але одночасно він отримав премію Антоновичів – 5 тис. дол.

“КО”: Які ваші подальші творчі плани, окрім продовження серії про детектива Оскара?

Л.К.: Хочу опублікувати написаний ще 1994 року еротичний роман "Феміністка", але найголовніше – свою серйозну прозу. Невдовзі в "Сучасності" з'явиться макроновела з мого експериментального циклу. Насправді, романи про Оскара мають досить обмежені параметри: варто зануритись у психологічні підгрунтя, і вже читач одвертається. Перша книжка – "Я, зомбі" – сподобалась інтелігенції, а широкому загалу – не дуже. Натомість друга – "Кінець світу призначено на завтра" – зроблена за всіма законами масового жанру, і навіть мої знайомі бариги, що торгують на базарах, кажуть: "Така гарна книжка, ми її прочитали за день".

Інтерв'ю провів Анатолій Лучка

 
© агенство "Стандарт"