журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

ХРОНОГРАФ

IНФРАСТРУКТУРА РИНКУ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №4, 2001

IНФРАСТРУКТУРА РИНКУ

Під гаслом «Подалі від держави»

Костянтин Родик – видавець газети "Книжник ревю" – помітна постать у книжковій спільноті. І не лише тому, що йому вдалося зробити гостре й вдумливе видання, але й завдяки численним яскравим проектам, що їх пан Родик невтомно втілює у життя. Коли спостерігаєш за його активністю, проймаєшся білою заздрістю. "От якби пересічні видавці були би настільки ж активними, як Родик", – хочеться вигукнути. Напевне, і стан української книжки був би зовсім іншим тоді. Де він бере стільки грошей і стільки енергії? Про це та про інше – у розмові головного редактора "Книжкового огляду" Олексія Капусти з Костянтином Родиком.

"Книжковий огляд": Пане Родик, дозвольте першому запитанню бути традиційним: ваша оцінка стану українського книговидання сьогодні і чи помічаєте ви якісь зміни на краще останнім часом?

Костянтин Родик: Ситуація у нас така: на ринку "Петрівка", на тому ж "Квадраті – площа Слави" лежить переважно російська книжка. Чому? Існує інформаційний вакуум навколо того, що роблять вітчизняні видавці.

А усі ті книжки, які приходять із Росії, супроводжуються потужною "інформаційною упаковкою". Коли я йду на ринок, мені не треба розмірковувати, хто ж така Мариніна – я вже знаю з реклами, із інформаційних матеріалів у пресі тощо. Тому я просто купую, і все.

Як прийшли до Мариніної в Росії? Спочатку читали Чейза, потім захотілося чогось свого. Чому тоді українцям не захочеться читати щось своє? Я певен, що рано чи пізно це станеться!

А хто такий Шкляр? Хто такий Курков? Не знає ні продавець, ні покупець. Про це їм має хтось розповісти! Саме на поширення таких знань серед спільноти, яка читає, яка хоче читати українське, спрямована наша акція "Книжка року". (Від редакції – докладніше читайте про підсумки акції на стор. 29-31.)

Багато видавництв сьогодні видають по 2-3 книжки на рік. Я спостерігаю за ними, і у мене складається враження, що три чверті з них ніколи не стануть нормальними суб'єктами ринку. Це ті, які будуть дивитися, де лежить грант і як його можна "пробити". Я не проти грантів. Особливо, у нашій економічній ситуації.

Однак є проблема: ти одержуєш, як від "Відродження", 50 відсотків фінансування, ти можеш видати цю книжку, а потім покласти її на склад; зробити її такої якості, що вона після другого розгортання розсипається. Тебе не буде цікавити, як вона продається, але ти всюди будеш ходити з виглядом генерала, який облагодіяв націю. Тому позиція фонду "Відродження" є не зовсім зрозумілою. Підтримувати тих, хто не може продати свою книжкову продукцію – це не зовсім правильно. Книжка на складі – це ще не досягнення! У мене надія на 15-20 відсотків видавців, які сьогодні можуть піклуватися про продаж своїх книжок.

"КО": Чи варто нашим видавцям сподіватися на втручання держави у ситуацію, що склалася?

К. Р.: Я далекий від того, щоб звинувачувати державу. Я пам'ятаю, що поляки зробили свій книжковий ринок таким, який він є зараз – сучасним європейським ринком – під гаслом "подалі від держави". У нас ще й досі чекають від держави коштів. Якщо держава розуміє, що наші талановиті художники їдуть працювати за кордон, то на благо України треба подбати про них. Це теж сфера національних інтересів. У нас є програма "Право і слово". Зараз ми створюємо групу експертів, яка б розробляла законодавчі та нормативні документи, аби лобіювати відповідну нормативну базу, починаючи від законів – для того, щоб покращити стан книговидавництва в Україні.

Для цивілізованого лобіювання треба передовсім розуміти специфіку депутатської праці.

Серед депутатів є абсолютні нулі, але, на щастя, далеко не всі. У депутата у голові – 10 законів, лобіст має прийти і розповісти йому, який зиск отримає видавнича сфера від тих чи інших змін. Наприклад, якщо зробити дві поправки, то через півроку надходження до бюджету від податків зростуть у стільки-то разів.

"КО": Пане Родик, я був постійним глядачем вашої програми на каналі "1+1". Програма щезла з ефіру. Проте інформаційна присутність вашої агенції відчувається навіть без неї. Чи не вважаєте Ви, що українські загальнонаціональні ЗМІ занадто мало уваги приділяють книжці як такій? Адже на всіх найбільших світових телеканалах є програми, присвячені книжковим новинкам, узяти, для прикладу, хоча би ВВС (Велика Британія) чи TV-5 (Франція)?

К. Р.: Книжка на екрані справляє надзвичайно потужний інформаційний ефект. Чому програма зникла? Чесно кажучи, я не знаю.

Ми розуміємо необхідність широкого розголосу і навіть самореклами. І ми вже зробили деякі кроки. На першій кнопці загальнонаціонального радіо ми робимо 20-хвилинну програму "Книжковий тиждень"; щонеділі з'являємося в програмі "Книжкова біржа" на "Промені"; на "Новому каналі" у "Тетяниному полудні" робимо щотижневу 5-хвилинну книжкову рубрику. Зараз ведуться переговори з іншими каналами. Ми будемо це робити й надалі.

Ми заторкнули у розмові далеко не всі теми, які хотілося б обговорити. Невтомний Родик готує відкриття великого магазину української книги на Контрактовій Площі (читайте про це на стор. 35. – Ред.), працює над створенням книжкового видавництва на базі літературної агенції. А як щодо грошей на усе це? "Гроші – меценатів, – каже Костянтин Родик. – Ми обов'язково назвемо їх імена. Але не сьогодні."

Про розвиток цих проектів читайте у наступних числах "Книжкового огляду".

 
© агенство "Стандарт"