журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

ХРОНОГРАФ

IНФРАСТРУКТУРА РИНКУ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №4, 2001

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

Унікальні проекти приватних видавців наштовхуються на стіну Держкомінформу

Чому деякі чиновники Держкомінформу вважають, що український народ повинен засинати із томиком Шевченка під подушкою, і як виконується Указ Президента України "Про додаткові заходи щодо державної підтримки національного книговидання", зокрема – підпункт щодо випуску соціально значущих видань? Про це розмірковує директор видавництва "Основи" Валентина Кирилова.

Сьогодні жодною мірою не існує конкуренції між державними та приватними видавництвами. І, на мою думку, гріховним є на рівні держави розділяти видавців за такими категоріями. У Держкомінформі цього начебто й не роблять. Проте якщо проаналізувати результати тендерів на соціально значущі видання, що провадяться там, можна дійти вельми сумних висновків. Ніби й не розмежовуючи видавців і принагідно роздаючи компліменти приватним структурам, чиновники виділяють приблизно втричі більші суми на проекти державних видавництв. Чудово, якщо державні видавництва на гроші держави видадуть гарні книжки. Але ж коли запитуєш у вищеназваному комітеті, чи є щось справді достойне, соціально значуще в тих виданнях, у відповідь чуєш: "Ось подалося на конкурс 32 державних видавництва. З них гідними уваги є 5-8". А що ж решта?

Тож, на моє глибоке переконання, розподіл видавців на державних та приватних псує загальну справу. До речі, я не знаю таких недержавних видавців, які б робили на цьому великий бізнес. У наших умовах це просто неможливо, тому що є Росія й Білорусія, які грають за зовсім іншими податковими правилами. І коли якийсь приватний видавець все-таки займається цією справою, значить, він має розум і Бога в серці. Серед найяскравіших постатей можна згадати Олександра Красовицького, але, на жаль, він працює переважно на російському ринку.

Повертаючись до політики Держкомінформу, мусимо визнати, що значною мірою у прийнятті тих чи тих рішень чиновники цієї установи керуються певними стереотипами мислення. На державу знову дивляться, як на "годівницю". Хоча єдине, що повинна зробити держава, – це створити нормальні умови для бізнесу; не годувати, але й не перешкоджати працювати. Українці – досить прудкий у мисленні народ. Але важелі закону є такими, що, поборсавшись, люди опускають руки й зрештою вирішують, що значно легше – просто "присмоктатися" до держави. Щоби запобігти цим негативним процесам, у Держкомінформі повинні не розділяти видавництва за формою власності, а дивитись передусім на рівень, авторитет видавців, на назви, що вони подають на конкурс. Відтак, коли ми пропонуємо на тендер неопубліковані праці В. Петрова-Домонтовича або три томи Д. Чижевського, підготовлені Інститутом філософії ще 10 років тому, значить, беремо на себе відповідальність. Видавництво "Основи" ще жодного разу нікого не підвело, здобувши таким чином міжнародний авторитет. Однак, подаючи на розгляд такі унікальні проекти, ми наштовхуємось на стіну, яка знаходиться в голові у кожного державного службовця. Пригадую, на Львівському форумі видавців-2000 виступав якийсь представник Держкомінформу, і вся його промова звелась до того, що український народ повинен засинати із томиком Шевченка під подушкою. Ось такий рівень бачення українського патріотизму. Можна згадати й парадоксальну ситуацію, коли при визначенні кращої дитячої книжки року "пальму першості" було віддано не супервиданню "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ", а сіренькій книжечці державного видавництва "Веселка". Та треба низесенько вклонитися в ноги Івану Малковичу за те, що він видає шедеври дитячої літератури; сказати йому: "Спасибі, Іване. Ти робиш це для заможних людей? Слава Богу, бо діти в заможних українських родинах читатимуть книжки видавництва "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА", а не "Буратино", "Синюю Бороду" і ще казна-що, привезене з Росії. Іване, ти продаєш ці книжки в діаспорі – в Америці й Канаді? Ми ставимо тобі пам'ятник, тому що ти показуєш за кордоном рівень нашої країни, бо твої книжки справді є витвором мистецтва". На жаль, це не було оцінено навіть на недержавному Форумі видавців.

Підготував Тарас Луків

 
© агенство "Стандарт"