журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

ХРОНОГРАФ

IНФРАСТРУКТУРА РИНКУ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №4, 2001

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

Гряде експансія української книги в Росію

Принаймні, висловлюються сподівання на це

Народні обранці з Верховної Ради таки знайшли час і нагоду розглянути багатостраждальний "Закон про оподаткування видавців", хоча не обійшлося і без скандалів. Так чи інакше, але закон – за винятком однієї позиції – майже прийнято, що призведе до зняття ПДВ і мита на ввезення паперу, відсотків із поліграфічних та видавничо-редакційних послуг і звільнення від податку на прибуток. Про мікро- та макроекономічні вигоди нового закону, а також про одну з найболючіших проблем сучасного українського книговидання, а саме – "синдром державності/недержавності", оповідає президент Асоціації видавців України Олександр Афонін.

Ми вважаємо великою перемогою те, що, нарешті, "Закон про оподаткування видавців" майже затверджений Верховною Радою. На 28 березня ситуація така: члени Комітету з питань фінансів і банківської діяльності та Комітету з питань духовності і культури разом із виконуючим на цей час обов'язки спікера п. Медведчуком з'ясовують все-таки, який же вони прийняли закон, особливо в частині, що стосується податку на додану вартість. Оскільки член Комітету, який озвучував із трибуни цей проект, заявляє, що голосувався пункт 5.1.2, згідно з яким знімається податок на додану вартість на технологічні операції підготовки, виготовлення й продаж книги; а інші стверджують, що було проголосовано пункт 11.30, за яким передбачається зняття ПДВ з імпортованих поліграфічних матеріалів та обладнання, склалася досить дивна ситуація, і я б назвав її навіть скандальною: депутати голосують, не знаючи, за що вони голосують.

У будь-якому випадку, думаю, що цей закон буде узгоджений, принаймні, ця позиція. Він дає три важливі речі для видавців. По-перше, знаття ПДВ і мита на ввезення паперу надає можливість зробити книгу дещо дешевшою. Це може зменшити собівартість української книги в межах 10%. По-друге, якщо буде прийнято позицію 5.1.2, то знімуться відсотки з поліграфічних і з власне видавничо-редакційних послуг – те, що раніше "заганялось" у собівартість, згідно із законом про податок на додану вартість. Отже, книга стане дешевшою для кінцевого споживача. І остання позиція, яка вже пройшла, – звільнення від податку на прибуток. Для видавців це – найважливіша позиція, яка знімає абсурдні вимоги закону про податок на прибуток, прийнятого в 1997 році, а саме: обов'язковість проплати цього податку з авансованих під видання книг сум, які законом розглядались як чистий доход підприємства; вирішує проблему продукції, переданої на реалізацію (згідно зі старим законом, ця продукція, незалежно від того – продана вона чи ні, теж вважалась доходом підприємства, і з цієї суми також брався податок на прибуток); і останнє – якщо видавець купував папір, то його вартість теж вважалась чистим доходом підприємства і обкладалась податком на прибуток. Сьогодні знімаються ці казуїстичні питання, ситуація стає нормальною. Коли видавець отримує авансовані гроші під видання, то наприкінці кварталу чи місяця він уже не рватиме на собі волосся, думаючи, в які ж ніші по видатках "загнати" ці гроші, аби вони не пропали й були спрямовані на справу, а отримує можливість спокійно й вільно працювати з цими грошима і платити їх саме туди і в ті строки, куди й коли він вважає за потрібне. Крім того, це надасть можливість більш плідно працювати з книготорговельними підприємствами, які сьогодні перебувають у жалюгідному стані, не маючи достатніх коштів на закупівлю. Тож видавець зможе давати більше продукції на реалізацію з меншим ризиком. І, безперечно, папір тепер можна купувати на більш вигідних умовах, бо він – у такому сенсі, як передбачено законом – перетворюється на те, чим він є насправді для видавця, – на сировину. Зрозуміло, що для виробників паперу – це готовий продукт, але закон про податок на прибуток передбачав таке потрактування і для видавців.

У новому законі є вигода й макроекономічна, яка сприятиме збільшенню конкурентоздатності українського видавця стосовно російського, бо впливатиме на собівартість книги. Вона стане тим стимулом, який дозволить – і вже сьогодні – залучити кошти зарубіжних інвесторів: і поляків, і німців, і росіян; а також і внутрішніх інвесторів, які сьогодні тримають гроші, очікуючи, в яку сферу з кращим прибутком їх можна вкласти. І, зрештою, це дозволить збільшити обігові кошти самим видавцям для того, щоб можна було їх інвестувати і в нові проекти в рамках видавництва, а через ці проекти – і в поліграфію, і в національне паперове виробництво. Тобто, вперше після 1995 року виникає ситуація, коли кошти, що вивозяться з України як плата за готову книжкову продукцію, потихеньку почнуть повертатись. Частково гроші вже залишатимуться в нашій державі, з'явиться змога працювати з українськими авторами, книги яких ми досі отримували з Росії – друкувати їх в Україні, продавати українським читачам і, певною мірою, "експлуатувати" вже й російського споживача, починати свою, хай поки що й невелику, експансію української книги в Росію.

Окрім цього, безперечно, позитивного моменту, хочу торкнутися й однієї з найболючіших проблем сучасного українського книговидання. Нещодавно я мав надзвичайно неприємну розмову в Держкомінформі і змушений сказати, що значна частина працівників Комітету зберігають синдром видавничої державності/недержавності. Доходить до казусних ситуацій, коли роблять таку заяву: "Бюджетні кошти можуть бути надані лише видавництвам державної форми власності", посилаючись на якісь міфічні постанови. Єдиними критеріями, які сьогодні мусять сповідувати працівники Державного комітету інформполітики, є якість, кількість і вартість, незалежно від того, чи це державне видавництво, чи приватне, чи орендний колектив, чи колективна власність. Форма власності не повинна бути прерогативою у розподілі бюджетних коштів, бо це є абсурдом. Я вважаю, що такий підхід, буцімто гроші повинні "крутитись" тільки в державному секторі, – це дурниця. Більше того, я переконаний, що люди, які дуже настирливо відстоюють цю точку зору, мають певний матеріальний інтерес. Керівники державних підприємств – це люди, зазвичай, залежні, контрактні і змушені виконувати всі вимоги чиновників від апарату, які намагаються нав'язати свої умови. Тож прагнення відстояти формулу "державні кошти – тільки для державних організацій", крім того, що є хибними самі по собі, містять елемент корупційності. Кажу це чесно і відповідаю за свої слова. Ми всі працюємо на теренах однієї держави, робимо спільну справу для її громадян і платимо податки в один бюджет. Тому не можна робити таким чином: збирати з усіх, а давати – декільком. Держава мусить створити систему, коли працюватимуть три критерії, названі вище. У цьому напрямку, попри шалений опір, вже дещо робиться. Попередня програма соціально значущих видань, яка була розроблена в Держкомінформі, ділилась за кількістю внесених до неї книг залежно від того, яким видавництвом вони пропонувались – приватним чи державним. Співвідношення було таке: 57% запланованих на 2001 рік коштів відходили на видання, представлені державними видавництвами, і 43% – приватними.

Але після велеречивих заяв у надрах самого Комітету цю програму було перепрацьовано, і в результаті на колегію Міністерства вона була подана в такому вигляді, що на видання, запропоновані приватними видавництвами, відводилось усього 27%. Крім того, дуже часто використовується абсолютно хибна позиція: гроші даються не для видавництв, а – на видання. У цьому році вже важко щось змінити, але я запропонував на колегії, щоби наступного року до Держкомінформу подавалися книги із закодованими видавцями. І мусить бути сформована спеціальна тендерна комісія, до якої увійдуть спеціалісти з академічних інститутів – Інституту літератури і мови, Інституту історії, Інституту філософії тощо, які будуть оцінювати автуру й тексти книжок і визначати, чи може та чи та книга претендувати на внесення до національної програми соціально значущих видань. І тільки після того, коли цією тендерною комісією буде розроблено й затверджено перелік книг, які увійдуть до національної програми, мають бути озвучені ті видавництва, що їх подавали. Отже, на членів комісії не впливатиме фактор державності/недержавності видавництва. Я більш ніж певен, що ці пропозиції будуть враховані. Ми не допустимо, щоб наступна програма формувалась на тих самих принципах, що й попередня.

Підготував В'ячеслав Доля

 
© агенство "Стандарт"