журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
ТЕМА НОМЕРА

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

ХРОНОГРАФ

IНФРАСТРУКТУРА РИНКУ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №5, 2001

ХРОНОГРАФ

Письменник-зірка, що доводить критиків до сказу

12 квітня цього року у Клубі презентацій книжкових
новинок, що діє при Міжнародному фонді "Відродження", відбулося чергове засідання. Воно було присвячене чотиритомнику Андрія Куркова, який містить романи
"География одиночного выстрела" (у трьох книгах)
та "Бикфордов мир".

Своєю незворушністю А. Курков не поступається й В. Лобановському під час найнапруженіших матчів. Ми зустрілися з ним ще до початку презентації на вулиці Артема і нею ж таки простували удвох по її завершенні, обговорюючи деякі гарячі й химерні виступи. Винуватець події зберігав олімпійський спокій, вже плануючи наступну зустріч із читачами – десь у Німеччині. Нинішня ж почалась із того, що при вході ми отримали рецензії на вищеназване зібрання творів. Були в них і слушні думки (щодо фактури обкладинок, розчленування одного роману на три книжки, ба навіть підмічені спостережливим критиком авторські неточності на кшталт "коні залишають по собі "лепешки", а не "яблоки" тощо), але загалом рецензії ці нагадують такі собі "запитальники", бо й одна, й друга закінчуються інтеррогативним здійманням членів: що спонукало автора до створення цього казкового епосу? Бажання спародіювати радянську епоху? Розвінчати або навпаки – усталити її міфи? Випотрошити, розпанахати, вивернути стиль радянської літератури? А може, усе простіше, і Андрій Курков, відчувши, що час детективу минає, що у нього з'явилося безліч конкурентів уже й на українському ринку літературної попси, іде на зміну іміджу?

Отак танцюється гопак: замість відповісти на накопичені питання наївних довірливих читальників, наші славні критики й літературознавці закидали їх ними по самісінькі вуха! Але облишмо ліричний відступ ("без роздумів і ремінісценцій" – за висловом іншого українського детективіста) та перейдімо до самої акції.

Передусім Ірина Кучма, яка проводила презентацію за відсутності Дмитра Стуса, надала слово самому Андрієві Куркову, а той повідомив, що невдовзі побачить світ ще одна книжка з цієї серії – "Сади пана Мічуріна". Цим романом автор завершує власні дослідження еволюції психології радянської людини (хоч, як не дивно, Сталін у творі відсутній) і ставить крапку на цій тематиці.

Діана Клочко, авторка однієї зі згадуваних рецензій, висловлювалась вельми емоційно. Виявляється, коли вона взяла чотиритомник до рук, то "повелася" на магію бренду. Але з'ясувалось, що це не той Курков: шановна пані не відчувала того ефемерного стану, що його колись Р. Барт найменував "насолодою текстом", тож дійшла висновку, що в руках у неї – продукція з творчої лабораторії. Зрештою пані Клочко закликала mass-media слідкувати, чи позбавиться А. Курков "радянськості" й чи перестане писати детективи.

Автор іншої рецензії Сергій Васильєв розпочав знову з риторичного запитання: як нам ставитися до історії, адже де-факто ми лишаємось Радянським Союзом? За всіма нами тягнеться хвіст, затиснений броньованими дверима в тій історії. Водночас С. Васильєв не погодився з

Д. Клочко, що презентовані твори викликають відразу до цієї історії, навпаки, вони сприймаються, на його думку, з великим сентиментом. Зрештою, це утопія з метою створити ідеальну людину, і з цього можна зробити фантастичний телесеріал.

Андрій Курков додав, що прототипи героїв – його дід і батько, чесні комуністи, а також зауважив, що попри некомерційність проекту наклад 5 тис. примірників вже майже розійшовся. У Росії романи, що увійшли до зібрання, висунуто на дві премії – "Російського Букера" та "Братів Стругацьких".

І ось тут на авансцену обговорення вийшов літературознавець Микола Павлюк і почалася "революція на майдані біля церкви": "Це не література, а кітч. А quoi bon? Епіграф я б дав, пробачте, шановні пані, "Contra spem – sperma"… Недозволенно торкатися Шевченка такими категоріями… Оголошую протест проти стилю автора…".

На цю полум'яну промову інший знаний літературознавець Валентина Лисенко відповіла, що французи не розмовляють мовою Расіна, і відзначила, що А. Курков чудово володіє створенням макабрики, ефектів моментальної зміни ситуації з нормальної на жахливу.

Ще деякий час присутні з гумором намагались урезонити п. Павлюка, а підсумувала загалом цікаву зустріч головний редактор журналу "Kyiv Cult" Ірена Стецура, із незрівнянним діаспорним акцентом освідчившись Андрієві Куркову: "Ви є зірка".

По закінченні своїми думками з приводу побаченого й почутого поділився з нами поет Іван Андрусяк: "Існує така річ, як принцип абсолютної невідповідності того, про що йдеться в текстах, із тим, що хочуть у них бачити деякі наші критики та літературознавці. Властиво, це стосується не тільки сьогоднішньої презентації, подібні нюанси взагалі дуже часті. Йдеться про рівень мислення або його відсутність у нашої критики, яка на 99% абсолютно безнадійно відстала від того, про що і як говорить сучасна література. Особливо виразно це помітно на рівні дуже багатьох розробок Інституту літератури НАН України. Це ж можна сказати і про сьогоднішній виступ п. Павлюка. Існує якийсь бундючний, банальний і навіть – принаймні, складається таке враження – де в чому штучний патріотизм, крізь окуляри якого люди неспроможні бачити реальний світ. У багатьох ситуаціях це сприймається як смішний анахронізм, ніби якийсь "прикол" – ну, поговорив собі дядько… Але коли з цим стикаєшся надто часто, то воно починає тебе дратувати".

Анатолій Лучка

 
© агенство "Стандарт"